Василь Сухомлинський біографія скорочено
Народився | 28 вересня 1918 с. Василівка, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Українська Держава |
Помер | 2 вересня 1970 (51 рік) с. Павлиш, Онуфріївський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР |
Громадянство | УНР, СРСР |
Діяльність | педагог, письменник, журналіст |
Науковий ступінь | кандидат педагогічних наук (1955) |
Вчене звання | член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР (1957), член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968) |
Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918, с. Василівка (ніні Онуфріївській район Кіровоградської області) – 2 вересня 1970, с. Павлиш, Онуфріївській район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) – український радянський педагог, публіцист, письменник, поет. Заслужений вчитель УРСР.
Кандидат педагогічних наук (1955). Член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР (1957); член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968).
Народився 28 вересня 1918 в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 закінчив семирічку. Влітку 1933 мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.
Спочатку вчився в Кременчуцькому медичному технікумі, але незабаром пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і його прийняли у педагогічний інститут.
З 1935 почався педагогічний шлях. У 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938. Закінчивши інститут, повернувся в рідні місця та працював викладачем української мови та літератури в Онуфріївській середній школі.
Василь Сухомлинський біографія скорочено
У 1941 під час Другої світової війни добровольцем пішов на фронт. У січні 1942 молодший політрук Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву у битві під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування у шпиталі селища Ува, що в Удмуртії, він просився на фронт, проте комісія не визнала його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він пропрацював до березня 1944. 9 лютого 1943 подав заяву про вступ до ВКП(б)[1]. Після визволення України від фашистів повернувся в рідні краї і дізнався, що його дружину і маленького сина закатували в гестапо. Став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 просився назад до школи.
У 1948 став директором Павлиської середньої школи і беззмінно працював протягом 23 років до кінця своїх днів. В 1948 це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно—публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.
У 1955 захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально-виховного процесу».
З 1957 — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР.
1958 — заслужений вчитель УРСР.
1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
Ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного й естетичного світогляду. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти найкращі народні традиції та стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.
Для нього формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — було основним завданням гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.
Книга «Серце віддаю дітям» мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами та щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».
Помер 2 вересня 1970.
Біографії
- Василь Сухомлинський біографія скорочено
- Василь Сухомлинський біографія повністю
- Василь Сухомлинський цікаві факти з життя
- Василь Сухомлинський хронологічна таблиця
Розділи
- Василь Сухомлинський твори
- Василь Сухомлинський казки
- Василь Сухомлинський оповідання
- Василь Сухомлинський вірші