Леонід Глібов цікаві факти з життя

Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Портрет Леоніда ГлібоваКожного року навесні ми маємо нагоду святкувати День народження Леоніда Глібова. Пригадуючи у цей день, ким він був, ми лише напружено виловлюємо зі своєї пам’яті уривки уроків української літератури в школі.

Байкар, драматург, педагог.  Редактор, громадський діяч. Чоловік, батько. Людина. Яке із цих «звань» Леоніда Глібова найбільш відоме нам? Про яке вперше чуємо? А про яке, очевидне ж, навіть не задумувались? Цей матеріал покликаний заповнити деякі білі плями у знаннях про Леоніда Глібова та наблизити його до сучасних українців.

9 фактів про Леоніда Глібова

1. Театрал, що хотів свіжої крові

Якщо запитати у випадкового перехожого, яке перше слово приходить йому на думку при згадці про Леоніда Глібова, більшість відповість «байка». Погодьтесь,  аж ніяк не «п’єса” чи «театр». А дарма. Глібов зробив свій немаленький вклад і у драматургію. Український театр був предметом пильної уваги письменника і зазнавав ніщивної критики з його сторони: одноманітность, надмірне вживання мелодраматичних та комійних прийомів і т.д. Глібов вважав, що український театр потребує оновлення, розширення, так би мовити «свіжої крові».

Ідеєю Глібова було створення чернігівського аматорського театру, що відігравав свою роль культурному житті Чернігівщини.



Його перу  належать такі твори як «До мирового!», «Сусіди», «Хуторяночка» та її продовження – «Веселые люди»,«Типические сцены с живыми картинами». П’єсу “До мирового!» навіть ставили на сцені чернігівського та інших провінційних театрів.

На жаль, критики досить пізно звернули увагу на драматичну творчу спадщину Леоніда Глібова. Аж  у 90-з роках вони про це заговорили , та й те, здебільшого у контексті взаємозв’язків з творами М. Старицького.

2. На чиїх творах росла Леся Українка

Проте Глібова слід згадувати не лише як байкаря та драматурга, а й як талановитого педагога.

Глібов часто зачитував учням ті матеріали,  які готував до видання у «Черниговском листке», всіляко намагався їх зацікавити, а, бажаючи виховати в них свідоме ставлення до навчання, навіть не перевіряв домашнє завдання.

Він був вчителем Петра Антоновича Косача  -батька Лесі Українки. Останню згодом виховували на творах відомого байкаря. Позитивно про Глібова відзивався і сам Петро Косач. Його спогади описує сестра Лесі Українки  О. П. Косач-Кривенюк,розповідаючи, що батько дуже поважав Леоніда Глібова, знав напам’ять його байки і гарно їх декламував.

Словацька вчителька й письменниця Соколова писала до редакції тоді ще єдиного  в Україні дитячого журналу «Дзвінок»: «Спасибі вам за ваш «Дзвінок». Я вижидаю з нетерпінням його з пошти. Його напрочуд красні байки й загадки – це одинокі в цілій слов’янській літературі”. І дійсно, Леоніду Глібову з легкістю вдавалось зачаровувати й захоплювати  маленьких читачів так само, як і у свій час він полонив свої слухачів у гімназії, що свідчить про його високий професіоналізм як педагога.

3. Ніхто не ідеальний

Самому ж письменнику не вдалось відразу стати відмінним учнем Ніжинського ліцею, куди він вступив з недостатньою підготовкою. В 1849-1850 роках він не склав іспити і не був переведений на другий курс.  Наступного року часто хворів, до того ж загинув батько і Леоніду довелось на деякий час повернутись додому. По закінченню навчального року він знову не склав іспити і залишився на ще один рік на першому курсі.

У1852 році Леонід Глібов отримує посвідчення про виключення з університету, проте за 3 місяці, задоволььняючи його прохання про поновлення, його знову прийняли на перший курс. Цього року він вже успішно склав іспити  і був переведений на другий курс а згодом і на третій, проте й ці роки не обійшлись без частих хвороб та пропусків тодішнього студента.

Тому навчання у Ніжинському ліцеї  видатний педагог свого часу закінчив аж  у 1855році з правом на чин XIV класу.

47 – Стільки прогулів мав Леонід Глібов по закінченню навчального року,  через що  він залишився на другий рік.

4. Один за всіх

Цікавим також є той факт, що з 1861 року Леонід Глібов почав видавати газету «Черниговский листок», де він був і редактором, і автором, і коректором. Глібов в особі редактора висвітлював у своєму виданні найважливіші аспекти того часу, (зокрема проблеми жіночої освіти та викладання рідною мовою), відстоював запровадження ринкових відносин в різних галузях господарства. Писав Глібов-автор під псевдонімом Простодушний.

Газета проіснувала до 1863 року, коли спеціальним наказом Валуєва було заборонено «Черниговский листок».

“У мене, не дивлячись на скромне видання, справ, як-то кажуть, повен рот. Бажань багато, а людей мало або майже нема: б’юсь як риба об лід. Видавнича стежина на чернігівському полі не на троянди багата, а на терни. Той, хто не знає цієї стежини, зрозуміло, не повірить, може, на слово” – саме так висловлювався Глібов, адже газета мала надзвичайно малу фінансову підтримку. Не допомагали навіть рекламні оголошення та підтримка інших видавництв.

5. Звідки взявся дідусь?

Відомо,що Леонід Глібов, окрім псевдоніма Простодушний, також підписувався як Дідусь Кенир. Під цим іменем Глібов друкував щирі  і дотепні вірші, байки, загадки, казки і жарти  у журналі «Дзвінок». Чому обрано такий дивний псевдонім як Дідусь Кенир?

Подейкують,що колись його батько купив собі дуже співочу пташку, таку, що постлухати їїсходились мало не всі сусіди. На питання; «Куди йдете?» відповідали: «До Івана Кенира». Після того батька Глібова так і прозвали по-вуличному – Кенир.

Це батькове прізвисько згодом стало псевдонімом видатного українського байкаря, і діти з нетерпінням чекали, коли ж прийдк журнал «Дзвінок», аби знову поринути у світ розповідей Дідуся Кенира.

6. Заборона на мораль

Мало хто, читаючи байки Глібова, згадає (а чи знав?) про цензурування творів визначного байкаря.

За життя Глібов двічі видавав свої  твори у збірниках і двічі намагався їх перевидати, проте Санкт-Петербурзький цензурний комітет виносив свій вирок – заборону на видання збірки. Мотивували це тим, що мало не всі його байки є перекладами російського байкаря Крилова, що було недопустимо.

Після смерті Леоніда Глібова з особливим завзяттям за справу видання збірки творів взявся його син Олександр Глібов. У 1894 та 1895 роках він звертається з проханням про видання повної збірки творів батька. І якщо першого разу отримує категоричну відмову, то другого разу Головне управління дає дозвіл на видання байок. Проте, отримавши висновок  Санкт-Петербурзького цензурного комітету, забороняє друкувати збірку.

Олександр Глібов не здається і , змінивши назву збірки, ще раз надсилає її до Одеського окремого цензора, який визнає твори цензурними, проте Головне управління  в справах друку заперечує  і знову забороняє допускати байки до друку.

500 – Саме стільки примірників збірки “Байки Леоніда Глібова” спалили на книжковому складі у 1963 році за наказом попечителя Київського округу

7. Біда не приходить одна

Особисте життя випробовувало Глібова на міцність.

Письменник створював свій «Черниговский листок» разом із законною дружиною. Після закриття газети помирає донька Ліда, а потім він захворів так, що вже ніхто й не сподівався на одужання.

Згодом, не витримавши злигоднів і будучи при слабкому здоров’ї, помирає  і дружина на 44-му році життя, за кілька років – син Сергій. Смерть дружини стала особливо важким ударом для письменника, адже вона була йому не просто коханою жінкою,  а другом і порадником.

Проте після 11 років самотнього життя він одружується вдруге на жінці на ім’я Параскева та всиновлює хлопчика Олександра.

8. Пиха чи щось інше?

Відомо, що у час, коли хоронили Тараса Шевченка,  Леонід Глібов навіть не з’явився на прощання з великим українським письменником, хоча труну тоді провозили через Ніжин, що недалеко від Чернігова. То чому байкар не захотів попрощатись із Шевченком?

А насправді Глібов просто був людиною, що не любила натовпу. Був досить домашнім і навіть, можливо, в чомусь закритим. Леонід Глібов остерігався непосидючості, нестабільності, шуму та скупчення народу. Це було невластиво його природі, його ж характер дещо суперечив тому ж «непосидючому» Шевченку, чия душа не трималась одного місця, а тіло мандрувало не однією країною.

У чомусь Глібова навіть можна назвати просто споглядальником, зокрема у цій ситуації з прощанням з Шевченком.

9. Олімпійський спокій

«Епітет завзятий мені не личить, – писав він у листі до О. Я. Кониського, – тому що я мир і спокій вважаю синонімами щастя.»

Досить незвичним є те, що людина, твори якої піддавались цензурі, яка намагалась попри все перевидати свої збірки, яка заснувала і редагувала газету, що принесла їй купу неприємностей…Ця людина насправді не вважає себе завзятим, більше того –мріє про «мир і спокій».

Отже, попри всю активну літературну діяльність Леоніда Глібова, його ідеалом було розмірене  життя, без зайвих перепон, у мирі і спокою. На жаль, за життя великому байкареві так і не вдалось втілити цей ідеал у життя.

Леонід Глібов цікаві факти з життя

Л. Глібов був хворобливою дитиною, що позначалося на його успіхах у навчанні.

Вірші почав писати російською мовою під час навчання в Полтавській гімназії. У 1846 році він відібрав п’ятдесят найкращих своїх віршів і на початку наступного року видав у Полтаві їх окремою книжечкою, давши їй назву “Стихотворения Леонида Глебова 1845 и 1846”. Замість похвали й позитивних відгуків у критиці, учень був викликаний інспектором гімназії І. І. Боровиковським для винесення догани за видання книжки без відома дирекції гімназії.

Глібов був двічі одружений, рідних дітей не мав (діти померли в дитячі роки). По смерті першої дружини Глібов жив сам 11 років. Всиновив сина другої дружини Олександра.

З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.

Л. Глібов “зумів залучити до співпраці у “Черниговском листке” багато відомих діячів (П. Куліш, О. Кониський, О. Лазаревський, П. Єфименко, П. Кузьменко, О. Маркевич, О. Тищинський, М. Олександрович, І. Андрющенко та ін.)

За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд.  Лише через п’ять років Глібов виклопотав посаду завідувача земською друкарнею. За п’ять років без роботи він мав удосталь часу на самоспоглядання.

Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича.

Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою.

За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.

Залишив Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори, вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям.

Ідеалом для Л. Глібова було спокійне життя, без перевантажень і випробувань. “Епітет завзятий мені не личить, – писав він 22 червня 1861 року в листі до О. Я. Кониського, – тому що я мир і спокій вважаю синонімами щастя”. Лише велика любов до України й покликання журналіста підштовхують його до такої клопітної справи, якою було редагування щотижневої газети.

Посилання: