Гуморески Українських авторів

Павло Глазовий

Павло Глазовий – один з найпопулярніших українських гумористів. Його вірші додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими. Навіть назви книжок Павла Глазового досить чітко характеризували їх зміст: «Смійтесь друзі, на здоров`я», «Щоб вам весело було», «Весела розмова», «Хай вам буде весело».

Портрет Павла Глазового

Гуморески Павла Глазового входили до репертуару народних артистів України Андрія Сови, Анатолія Паламаренка, Валентина Дуклера, Анатолія Литвинова, Ніни Крюкової, Володимира Калашникова та багатьох інших майстрів сміху. Поет який любив веселий здоровий сміх був щасливий від того що пише простим людям. Іскристий гумор поета часто носив характер народного анекдоту.

Але від того він не лише не губив щирої народної любові, а навіть став ще за життя легендою. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають гуморески Павла Глазового, кожний знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття. Різноманітні теми гуморесок Павла Прокоповича Глазового: про школу і про село, про вчителів, про студентів, про жінок тобто про життя.

Гуморески

Біографії

Читати всі твори, більше 550+

Остап Вишня

Остап Вишня – видатний український письменник, широко знаний у нашій країні та за рубежем, – ввійшов у українську літературу як високоталановитий майстер сатири та гумору. Митець самобутній і неповторний, він формувався і зростав на грунті народного життя і своїм словом успішно слугував утвердженню добра. Творчість його надихалась і окрилювалась великим поняттям – Народ.

Портрет Остапа Вишні

Остап Вишня зі всією щирістю говорив про високе покликання письменника і про вірність митця правді, про любов і повагу до людини. Слушність цих роздумів письменник якнайкращим чином підтвердив усією своєю художньою творчістю, громадською діяльністю й загалом – усім своїм життям.

Остап Вишня письменник – поетичної вдачі , глибокий лірик, щиро залюблений у красу народного життя, народної мови, в неповторне духовне обличчя простих людей, в щедру красоту природи. Тому і сповнені теплом та поезією твори Остапа Вишні про сучасників, тому він так щедро, людяно, поетично оспівував природу, – і виступаючи проти всіляких недругів, губителів її краси, й оспівуючи її живий, багатий на земні радощі світ. Твори Остапа Вишні – народного митця і великого майстра сатири та гумору – здобули заслужене визнання мільйонів читачів.

Твори

Біографії

Читати всі твори, більше 110+

Степан Олійник

Степан Олійник – Народився 21 березня (3 квітня) 1908 року в селі Пасицели (нині Балтського району Одеської області) в селянській родині. Дитинство провів в селі Левадівка (Миколаївського району Одеської області). У 1923 році переїхав до Одеси, де навчався в середній школі, а в 1929 році закінчив Одеський кооперативний технікум. З 1929 року співпрацював в газетах, журналах. У 1932-1934 роках навчався на літературному факультеті Одеського педінституту. Працював викладачем словесності, з 1939 року – в газеті ВР УРСР «Вiстi».

Портрет Степан Олійник

З 1940 року і до початку Великої Вітчизняної війни був співробітником української учительської газети «Радянська освiта». З грудня 1941 по 20 листопада 1943 С. І. Олійник перебував у Сталінграді і працював там в редакції газети «Сталінградська правда». Писав статті, нариси і вірші про захисників Сталінграда, про робітників, і колгоспників, які допомагали фронту.

Навесні 1944 року повернувся до Києва і два роки працював як журналіст в редакції газети «Колгоспник України». З січня 1946 року був постійним співробітником українського журналу сатири і гумору «Перець». Член КПРС з 1952 року. Депутат Верховної Ради СРСР 6-7 скликань (1964-1970). Помер 11 січня 1982 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Гуморески

Біографії

Читати всі твори, більше 60+

Степан Руданський

Степан Руданський – народився 25 грудня 1833 (6 січня 1834) року в селі Хомутинці Вінницького повіту Подільської губернії (нині Калинівського району Вінницької області України) в сім’ї сільського православного священика.

Портрет Степан Васильевич Руданский

У 1841-1849 роках навчався в бурсі (духовному училищі) в Шаргороді.

У 1849-1855 роках продовжив навчання в Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Після закінчення семінарії як «перший учень» був направлений на навчання в Санкт-Петербурзьку духовну академію, однак від навчання в духовній академії відмовився і вступив в Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію, перейшовши з духовного стану в міщанське. У 1855-1861 роках навчався в Санкт-Петербурзі в медіческр о-хірургічної академії.

Після закінчення медіческо-хірургічної академії Степан Руданський за станом здоров’я не зміг служити у військовому відомстві (у нього був туберкульоз). 1 серпня 1861 року через медичного департаменту міністерства внутрішніх справ надійшло повідомлення про призначення Руданського в Ялту на посаду міського лікаря.

В Ялті він поєднував обов’язки міського лікаря, завідувача лікарнею, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту.

Жив в сім’ї вдови Авдотьи Широкова, маючи там пансіон. Придбав разом з братом невелику земельну ділянку під будівництво будинку. У 1869 році поступився частину своєї землі місту для пристрою резервуарів для фонтанів (каптажу для бюветів) системи водопостачання на умовах навчання в міських училищах трьох малолітніх дітей вдови Авдотьи Широкова за рахунок повітового Земства.

У 1869 році його обрали почесним мировим суддею Сімферопольсько-ялтинського світового округу.

За активну і плідну діяльність Степан Руданський нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня. Був почесним громадянином. 8 квітня 1868 року, за вислугою років, проведений в титулярні радники зі старшинством з 1 серпня 1861 року. У 1870 році мав чин колезького асесора, що дає право на особисте дворянство.

Влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери, і Руданський, за службовим карантинного лікаря і постійного члена санітарної комісії міста, взявся винищувати джерела інфекції і сам захворів. Напружена робота, загальне ослаблення організму викликали загострення давнього недуги – туберкульозу легенів.
3 травня 1873 року Руданський помер. Його поховали на кам’янистому пагорбі Масандрівського кладовища (нині – Полікурівський меморіал Ялти).

Гуморески

Біографії

Читати всі твори, більше 250+

Дмитро Білоус

Здавалося б поетів-сатириків у нас не так і мало. Та голос Дмитра Білоуса серед них не губиться. Передусім впадає у вічі те, що автор не прагне римувати ходячі анекдоти, поширені кумедні оповідання, не силкується викликати сміх вульгаризмами. Дмитро Білоус схильний до творення портретів негативних типів, причому в своїх кращих творах скрупульозно і філігранно «обточує» кожну деталь, кожну рисочку.

Портрет Дмитро Білоус

Коли сукупно прочитати його вірші, перед очима постає ціла галерея непривабливих суб’єктів з промовистими прізвищами — Шарахкало, Шкуренко, Рваченко, Круть, Потакайло, Патякало, Говоруха, Слимак, Цупович, П’явка, Лакуза, Лопух тощо. Звісно, прізвища — не самоціль, а один із засобів у досить багатому арсеналі письменника. Дмитро Білоус детально описує зовнішність, оточення, передає особливості мови.

Так, Дмитро Білоус любить гру слів, філологічні повороти, схильний, сказати б, до інтелектуального, вишуканого гумору. Самі лише назви його творів несуть у собі сконденсовану проблемність, свідчать про вибагливу, копітку роботу над словом — «Відповідальний переляк», «Лука лукавий», «Слимакові принципи», «Визнаний графоман», «Як Руданського скоротили по штату», «Трясця в тресті», «Полювання з макогоном…» Свого часу Л. Вишеславський цілком слушно звернув увагу на те, що «сміх заради «зубоскальства» завжди знаходив в особі Дмитра Білоуса непримиренного ворога.

Він своїм сміхом ніколи не намагався догодити людям з відсталими смаками, а впливав на розвиток їх смаків справді дотепними, майстерними своїми оповідками». Ніби на підтвердження цієї думки свого побратима поет написав сатиричну мініатюру: «Давно став дядько інтелектуалом, а гуморист… лишився зубоскалом». Прикметною рисою Білоуса – сатирика є висока культура віршування, невтомне дбання про форму — ритм, римування, звукопис.

Його вигадливі рими можна використовувати у підручникові з поетики. Не можна не сказати і про схильність поета до лаконізму, лапідарності. У цьому та інших творах Дмитра Білоуса зримо відчутна глибинна фольклорна основа, оте непозичене, справжнє розуміння народної душі аж до жестів та найдрібніших інтонацій включно.

Дмитро Білоус, здавалось би, вже знайшов у літературі своє амплуа поета-сатирика. Можна було б зосередитися в цьому жанровому струмені і нарощувати, досвід, уміння, майстерність. Але обдаровання митця виявилося ширшим, багатограннішим і непередбачуваним.

Гуморески

Біографії

Дмитро Білоус біографія

Читати всі твори, більше 110+

Петро Ребро

Ребро Петро Павлови ч (* 19 травня 1932, c. Білоцерківка Запорізької області — 22 березня 2014, м. Запоріжжя) — відомий український поет, прозаїк, драматург, публіцист, літературознавець, гуморист і сатирик, перекладач, журналіст, громадський і культурний діяч.

Петро Ребро портрет

Поет. Автор збірок ліричних і сатиричних поезій “Заспів” (1955), “Вітер з Дніпра” (1957), “Проти шерсті” (1958), “Родичі сонця” (1961), “Проміння серця” (1962), “Перо під ребро” (1963), “Гірке причастя” (1964), “Людяність” (1965), “Запорізька веселка”, “Заячі вуса” (1967), “Вогнярі” (1971), “Порохівниця” (1972), “Могорич” (1974), “Криця” (1975), “Листи до земляків” (1976), “Гаряча прокатка”, “Побратимство” (1979); драматичної поеми “Заграва над Хортицею” (1980); книжок нарисів і віршів “У сусідів по планеті” (1960), документальних повістей “Грім над Запоріжжям”, “Ніжна сталь” (1969); літературознавчого дослідження “Над синім Дніпром — Буревісник” (О. М. Горький на Запоріжжі, 1973); книжок для дітей “Сонечко”, “Чому заєць косоокий” (1958), “Найсмачніші огірки” (1959), “Солов’ята” (1961), “Мій тато — сталевар”, “Дірочка від бублика” (1962) тa ін.

В перекладі на російську мову вийшли збірки поезій “Жди солдата” (1972), “Таблетки с перцем” (1966), “Воробьишки” (1962) та ін.

Читати всі твори, більше 50+

Гуморески у прозі

Прозова гумореска в українській літературі має давні традиції і нинішні письменники можуть орієнтуватися на гідні літературні взірці у своїх пошуках. Властивий людині потяг до гумору, до жартів, до веселих розповідей вгамовував не один класик української літератури. Чого вартий лише творчий доробок Миколи Гоголя., який спираючись на власний життєвий досвід, відштовхуючись від конкретних, добре знайомих йому особистостей, фактів, деталей висміював вияви людської глупоти і обмеженості.

А гуморески Остапа Вишні які перечитує не одне покоління українців. Приказки, влучні слівця, дотепні сюжети – ось зброя кожного гумориста. Не всякий прозаїк може скласти вірша, а кожен поет спроможеться написати щось у прозі. Проте написати гарну гумореску зможе не кожен поет і прозаїк.

Читати всі гуморески у прозі

Жартівливий словник

Рейтинг: 5 - 121 Голосов