Пошук по сайту

Брови — острішки руді.

Щоки випещені.

Стрів дружка на путі:

— Чарку вип’єш чи ні?

 

Друг не зміг — він причин

Не дошукується.

І про друга вже він

Так відгукується:

 

— Ну, «большой человек!»

Це — з іронією

.— З паці, цур йому пек,

Став хавронією…

 

І очима блука

З-під острішків отих

(Із лукавих Лука,

Із насмішкуватих!).

 

Не буває Лука

Задерикуватий,

В нього вдача така —

Підгарикувати.

Фейлетона уздрів

— Хтось там згадується.

«Погорів! Погорів!»

— Не нарадується.

Як забити вам клин

— Все докопується,

Бо від заздрощів він

Ледь не лопається.

Сік би голову вам,

Бив кинджалищами.

А стріча — співчуттям,

Навіть жалощами.

 

Він мурличе, бува,

Ходить кішечкою.

Кусь — і зубки схова

За усмішечкою…

Талану чоловік

Був природженого,

Ще й від лиха навік

Огородженого.

Мина Юр’евич — зав.

Він — гроза. Не з хлоп’ят

А Лука все лизав

Мині геть аж до п’ят.

 

А Лука встав і ліг

В Мини Юр’євича.

В нього діяв, як міг,

За підбурювача.

Став на вас шепотіть

Та набріхувати

— Вже й догана летить,

Щоб вас «виховати».

Хоч у мить отаку

Ви й задумаєтесь,

Запідозрить Луку

Не додумаєтесь…

Тут конфлікт щось не той,

Не закінчений,

 

Бо чому ж наш герой

Не розвінчаний?

Так не був же Лука

Задерикуватий,

В нього й звичка така —

Не викрикувати.

Репутацію мав

Непідмоченую.

А душа у Луки

З червоточиною…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *