Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках
Друкувати

Руськомовний депутат – Павло Глазовий

Коли в Радi у Вврховнiй
Руськомовний виступа,
Ви прислухайтесь, шановні,
Що він меле й телiпа.
– Без единого Союза
Далеко мы не уйдем.
Жить не сможем без России,
Неизбежно пропадем…
– Виступайте на державній! –
Із гальорки хтось гука.
– Перестаньте придираться! –
Чути з іншого кутка.
А йому ж державна мова
Непотрібна, зайва рiч.
Йому рiдна та, якою
Разговарівал Іллiч.
Проти вищого начальства
Вiн нiколи не ішов.
Що начальство iзрекало,
Те і вiн услід молов.
Не морочилась ніколи,
Твердолоба голова,
Українські чи російськi
Ті начальницькі слова.
Буде три державні мови
Чи чотири, чи одна, –
Ні тiєi, нi цiєї
Вiн не знатиме й не зна.
І його не мучить совість,
І – сумління не гризе…
Тож послухайте терпляче,
Ще чого він наверзе.
– Мы от наших оппонентов
Разных слушаем речей,
А живут они поддержкой
Иностранных богачей.
Потому они им служат,
Что живут за ихний счет!
Зачекаймо ще хвилинку,
Доки вiн затулить рот.
Зачекаймо й запитаймо:
– А тепер повiдай нам,
За який і чий рахунок
Ти живеш на світi сам?
Ти продуктiв добру купу
Умегелюєш щодня.
Що ж у тебе – є корова,
Власні кури чи свиня?
Може, ти свиню зарізав
І насмажив ковбаси?
Може, з власного городу
Ти картопельку їси?
У народу від нестатків
Уривається терпець,
А у тебе на загривку
Ледь зійшовся комірець.
Ти Росію сильно любиш?
Безперечно, це не грiх,
Але хто ж тебе тримає,
Не пускає до своїх?
Залиши нам Україну,
Не тягни до росiян,
Можеш пупа надірвати,
Це ж тобi не чемодан.

 

Наші хлопці – Павло Глазовий

Іде вуйко Хрещатиком –
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
– А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
– Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
– Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.

 

Мова величава – Павло Глазовий

Якщо в нашій безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів…
Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому —
Винуваті люди.
Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припоні,
Язик за зубами.
У чиновницьких чуланах,
Де столи дубові,
Де неволя і сваволя,
Тісно нашій мові.
По крамницях та пивницях,
Де й повітря п’яне,
Гасне, в’яне слово наше
Степове, духмяне.
Не для “куплі” мова наша
І не для “продажі”.
Не для того, щоб базікать
На ледачім пляжі.
Наше слово не ввібгати
У сухі трактати,
Щоб лакейством хліба кусень
Підло заробляти,
Щоб брехати, щоб дурити,
Забивати баки,
Позичаючи нахабно
Очі у собаки.
На зачовганих асфальтах,
Де смолою пахне,
Наше слово крила губить,
Наша мова чахне…

 

Суперечка – Павло Глазовий

Матір звуть Елеонора, а батечка – Савка.
Синок у них підростає, ім’я йому Славка.
Батько щирий українець, мати – сибірячка.
– Нє говорі, – учить мати, – гавкаєт собачка.
Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.
Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.
Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!
Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?
– Прошу cлова вибирати, – насупився Савка. –
Це ти мене зараз лаєш, а собака – ГАВКА!

 

Факти й аргументи – Павло Глазовий

– Кажуть, наших у Росії
Є мільйонів п’ять.

– А вони там по-російськи
Вміють розмовлять?

– Ну звичайно. Володіють
Мовами двома.

– Є там школи українські?
– Ні, таких нема.

– А Росія скільки руських
Дарувала нам?
– Їх в чотири рази більше,
Аніж наших там.

– Чи спокійно їм живеться?
– “Трєбуют” весь час,
Щоб по-руськи їхні дітки
Вчилися у нас.

А чому отак виходить
Пояснив один
Убеждьонно руськомовний
Вчений гражданін:

– Всем известно из древнейших
Письменних трудов
То, что Киев – зто матерь
Русских городов.

Ну, а кто же чаще русских
Поминает мать?
Зто следует бандерам
На заметку взять.

 

Писання й кусання – Павло Глазовий

Один дресирувальник років з п’ять
учив свиню писать і малювать,
та не навчилася нічому тупорила,
лише учителя за ногу укусила.

В літературі теж: хто не навчився писати,
той критиком стає, щоб іншого кусати.

 

Романтики

Гарну книжечку нову Читають хлоп’ята.
— Що це значить «романтизм»?
Питаються тата.
— О, знайшли про що питать! —
Блимнув той спідлоба.
— Це коли кістки болять.
Є така хвороба…

 

Про бідного льову i державну мову – Павло Глазовий

Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
– Як ваш Льова поживає?
– Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар’єр – бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: “До такого
Життя ми не звичні.
Ми – євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета *
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдомі –
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль –
Розумна держава.
Нав’язувать чужу мову
Там не мають права.

В цьому розділі ми підібрали добірку гуморесок Глазового про Українську мову та сучасні гуморески про Українську мову, читайте з задоволенням дорогі друзі)


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...