Друкувати
Улітку Андрійко пішов працювати на тваринницьку ферму. Його послали до бабусі Марини—куховарки. Вона варила їсти пастухам і дояркам.
Андрійко допомагав бабусі: воду носив, картоплю чистив, дрова рубав, хліб нарізав.
Весело, привільно працювати влітку в степу. Сонечко гріє, вітер віє, пташки щебечуть, можна й до ставка піти покупатися, як бабуся дозволить.
Уранці бабуся й каже Андрійкові.
— Піди води принеси.
І такий тихий, добрий, ласкавий голос у бабусі, що Андрійко швиденько бере відро й біжить до колодязя. А колодязь далеченько — аж під лісом. Витягне відро води й живенько принесе.
Та ось прислали на ферму ще одного працівника — діда Карпа. Став працювати він сторожем.
Не сподобався дід нікому: ні бабусі Марині, ні Андрійкові. Мовчазний, похмурий.
Якось увечері Андрійко попросив:
— Дідусю, розкажіть казку.
Дід щось буркнув сердито, а потім каже:
— Нічого тобі робити, казки захотілося… Піди краще води принеси…
Такі холодні, крижані, безсердечні були ці слова. Андрійко з великим небажанням пішов по воду. Витяг повне відро, сів біля колодязя й довго сидів. Не хотілося йти до діда Карпа.
Приніс Андрійко води й зараз же побіг до бабусі Марини.
Уранці Андрійко встав до схід сонця. Начистив картоплі. І з нетерпінням чекав, щоб бабуся послала по воду. Нарешті почулися тихі ласкаві слова:
— Піди води принеси.
Андрій побіг, витяг води й швиденько приніс на кухню.

Рейтинг: 1 - 1 Голосов