Образливе слово – Василь Сухомлинський

Одного разу син розсердився і згарячу сказав матері образливе, грубе слово.
Заплакала мати. Схаменувся син, – жаль стало йому матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився син матері низько до землі й говорить:
— Простіть мені, мамо, за образливе слово.
— Прощаю, — сказала мати й зітхнула.
— Забудьте, мамо, що я сказав вам образливе слово.
Задумалась мати, геть посмутніла. На її очах з’явились сльози.

Каже вона синові:
— Хочу забути, сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.