Друкувати
Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.
Зраділи хлопці: давно не були в дідуся. У нього в садку яблука смачні, ото вже поласуємо, думають.
Принесли дідусеві нову вишиту сорочку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:
—    Ідіть, діти, в садок, ласуйте яблуками.

Побігли хлопці у садок, наїлися яблук. Дідусь поставив на столі тарілку меду. Взяли вони по ложці й не можуть більше.
Зібралися хлопці додому. Дав дідусь баночку меду й каже:
—    Хай і мама покуштує.

Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти.
Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову йдуть.
Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й небагато з’їли, а меду лишилося тільки на денці.

Ще раз сіли… Баночка стала порожня. Підійшли до хати, сіли під явором та й думають: «Що ж мама скаже?»
Вийшла мама з хати, дивиться — хлопці плачуть:
—    Чого це ви плачете? — стривожилася мати.

Розповіли сини, як мед поїли. Мама зраділа сміється. Хлопці дивуються, питають
—    Мамо, чого ви радієте?
—    Того, що ви плачете…

Рейтинг: 5 - 1 Голосов