На великій перерві діти приходять в шкільну їдальню пити молоко.
Куховарка бабуся Марія ставить на велику дерев’яну тарілку двадцять п’ять склянок з молоком.
На стіл кладе двадцять п’ять шматків білого хліба, намащеного маслом.
В їдальні двадцять чотири звичайних склянки, а двадцять п’ята – велика, значно більша за всі інші.
Спочатку заходить в їдальню перший клас. Діти біжать до дерев’яної тарілки. До великої склянки тягнеться декілька дитячих рук, комусь-то пощастить захопити цю склянку.
Ті, кому не пощастило, заздрять щасливчику. Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо каже:
– Які невиховані діти… Потім приходить другий клас. Діти, не поспішаючи, підходять до тарілки, беруть звичайні склянки. І на тарілці залишається велика склянка.
Бабуся Марія запитує: – Чому ж велику склянку ніхто не бере? А до неї підходить хто-небудь несміливий і, соромлячись, бере велику склянку. Бабуся, лагідно усміхаючись, тихо промовляє: – Які чемні ці діти…
