Василь Симоненко біографія

Василь Симоненко біографія

Ім’я при народженніВасиль Симоненко
ПсевдоВ. Щирбань, В. Миколайчук, Симон.
Народився8 січня 1935
с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область, Українська СРР, СРСР
Помер13 грудня 1963 (28 років)
Черкаси, Українська РСР, СРСР
·ниркова недостатність
ГромадянствоСРСР
Діяльністьпоет, журналіст
Жанрвірш і оповідання

Василь Андрійович Симоненко (8 січня 1935, с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область — 13 грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Творчість

Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963). Василь Симоненко прожив неповних 29 років, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка — «Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті.

Один з найвідоміших віршів В. Симоненка «Лебеді материнства» автор присвятив своєму сину Лесеві. За формою, це власне колискова пісня. Але, не зважаючи на назву, це пісня люблячого батька. За змістом, духовним наповненням це заповіт поета усьому українському народу: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме ці знамениті слова викарбувані на пам’ятнику В. Симоненку в Черкасах. Друга частина цієї поезії, покладена на музику А. Пашкевича, стала відомою піснею, і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.

Василь Симоненко біографія

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Над річкою Удай стоїть старенька селянська хата, де поет з’явився на світ. У ній розташований сільський музей Симоненка.

Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора — при сонці, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль. До мами приходили свататися. Та вона боялася вітчима для сина, боялася, що чужий прийде і зламає затишок його дитинства. От і не пішла ні за кого, тим більше, що живий був той, з ким одружена по закону, якого чекала з війни, з ким присягалася до смерті ділити і радість, і горе. Не вийшло ділити, вийшло все взяти на свої плечі — сильної, мужньої жінки.

Спочатку навчався у Біївській початковій школі. П’ять класів закінчив у Біївцях, а решту — у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинці, до яких доводилось йти 9 км в один бік. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас із Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

1962 року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).

Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Ім. Тараса Шевченка» (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров’я поета.

З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно.

Помер у ніч проти 14 грудня.

Біографії

Розділи

Посилання

Рейтинг: 5 - 3 Голосов