Павло Глазовий біографія (повний опис)

Павло Прокопович Глазовий (30 серпня 1922, Новоскелюватка — 29 жовтня 2004, Київ) — український поет-гуморист і сатирик. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей.

Народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни.

Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво».

Могила Павла Глазового

Жив у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б).

Павло Глазовий цікаві факти з життя

Павло Прокопович писав по 5–7 усмішок у день.
Автор 13 книжок сатири та гумору, 8 книжок для дітей.
Закінчив філологічний факультет Київського педінституту імені Горького і був дуже закоханий у літературу. В нього була своя бібліотека.
Пережив голодомор, на його очах померла голодною смертю молодша сестричка.
Пройшов Велику Вітчизняну і повернувся додому з трьома бойовими орденами, які… одразу пороздавав сусідським дітлахам.
Глазовий пережив нелюбов радянської влади. Партія боялася гострого пера Глазового і тримала його увесь час під ковпаком. Та заборонити Павла Прокоповича не могли. Його усмішки дуже любив народ.
Великий гуморист жив на вулиці великого романіста Льва Толстого в Києві досить скромно. Найбільше багатство – книги. Був не лише гарним співрозмовником, а ще й Кулінаром.
В дитинстві Мріяв стати учителем української мови.
Після війни Павло Глазовий навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його і запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака і подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ.
Глазовий писав тексти для виступів дуже популярних тоді персонажів – Тарапуньки і Штепселя.
Особисте життя гумориста не склалося. З першою дружиною Нелею (яка була молодша на 8 років) прожили 25 років, але потім розлучилися. Син Андрій залишився жити з батьком, а донька Олександра – з матір’ю. Згодом одружився вдрфуге. Проте цей шлюб тривав лише рік. І син, і ті, хто добре знав Павла Прокоповича, кажуть, що гуморист у звичайному житті був досить складною людиною. Безкомпромісною і гострою, як його твори…
Павло Глазовий був знайомий з Юрієм Нікуліним.

Твори Павла Глазовго

Поеми
«Слався, Вітчизно моя!» (1958)
«Куміада» (1969)

Поетичні збірки сатири та гумору

«Великі цяці» (1956)
«Карикатури з натури» (1963)
«Коротко і ясно» (1965)
«Щоб вам весело було» (1967)
«Усмішки» (1971)
«Смійтесь, друзі, на здоров’я» (1973)
«Байки та усмішки» (1975)
«Весела розмова»(1979)
«Хай вам буде весело» (1981)
«Сміхологія» (1982)
«Вибрані усмішки» (1992)
«Веселий світ і Чорна книга» (1996)
збірка «Сміхослов» (1997)
«Сміхологія, вибране» (2003)
Сміхологія (вибране)
«Архетипи. Гумор. Сатира.» (2003)
Видання за ініціативи сина поета Олекси у видавництві ФОП Стебеляк:
«Сміхологія, видання третє доповнене» (2007)
«Сміхологія, видання четверте» (2007)
«Байкографія, видання третє» (2008)
«Архетипи, видання друге» (2009)
«Куміада. Для дітей і дорослих.» (2009)
«Веселі гуморески» (2010)
«Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
«Сміхологія» (2013)
«Дорослі гуморески» (2013)
«Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славнийвоїн Печериця» (2013)

Книжки для дітей

«Пушок і Дружок» (1957) в співавторстві з Ф. Маківчуком
«Старі друзі» (1959), в співавторстві з Ф. Маківчуком
«Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958) — у співавторстві з Б. Чалим,
«Іванець-Бігунець» (1963)
«Як сторінка, то й картинка» (1964)
«Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965)
«Перченя» (1966)
«Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
«Про Пончика, Батончика та Білого Слоника. Славнийвоїн Печериця» (2013)

Інші твори

Двомовний кум («Архетипи» 2009)
Кум-президент («Архетипи»2009)
Соловки, соловки…
Ображена Сара
Очманілий ребе
Бородате чудо
Клани і гетьмани
Маланці
Дядько їсти хоче
Заморські гості
Заноза
Красотульки
Кто шумєл?
Мова величава
Не в своїй тарілці
Серед темної ночі
Спілкування
Турок

Нагороди Павла Глазовго

Лауреат премії імені Остапа Вишні (1988; року за книжку «Сміхологія»);
Перший лауреат премії імені Петра Сагайдачного (1996);
Літературна премія імені Наталі Забіли;
Орден «За заслуги» 3 ступеня (1997; за вагомий внесок в українську літературу);
Почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України»;
Медаль Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» — «За доброчинність».

Вшанування пам’яті Павла Глазовго

У місті Білій Церкві створено Міжнародний благодійний фонд імені Павла Глазового.

8 листопада 2011 року в Києві, на будинку по вулиці Льва Толстого, 25, де з 1951 по 2004 рік жив і творив поет-гуморист, встановлено гранітну меморіальну дошку.

В 2016 році у місті Кривий Ріг на честь письменика була названа вулиця.

Павло Глазовий гуморески:

Читати всі твори, більше 550+

Посилання

Павло Глазовий сторінка на вікіпедії

Рейтинг: 5 - 121 Голосов