Степан Олійник Гуморески
60 Записів
Степан Іванович Олійник — український поет-гуморист і сатирик, журналіст. Народився 21 березня (3 квітня) 1908 року в селі Пасицели (нині Балтського району Одеської області) в селянській родині. Дитинство провів в селі Левадівка (Миколаївського району Одеської області).
У 1923 році переїхав до Одеси, де навчався в середній школі, а в 1929 році закінчив Одеський кооперативний технікум.
З 1929 року співпрацював в газетах, журналах.
У 1932-1934 роках навчався на літературному факультеті Одеського педінституту. Працював викладачем словесності, з 1939 року – в газеті ВР УРСР «Вiстi».
З 1940 року і до початку Великої Вітчизняної війни був співробітником української учительської газети «Радянська освiта».
З грудня 1941 по 20 листопада 1943 С. І. Олійник перебував у Сталінграді і працював там в редакції газети «Сталінградська правда». Писав статті, нариси і вірші про захисників Сталінграда, про робітників, і колгоспників, які допомагали фронту. Навесні 1944 року повернувся до Києва і два роки працював як журналіст в редакції газети «Колгоспник України».
Степан Олійник вірші
Олійник Степан Іванович писав чимало вірші для дітей: “Чудо в черевику“, “Вовина хвороба” , “Про Іринку“. “У бабусинім буфеті“, “Бабуся і внучка“, “Написав листа Панас“. Він був чудовим сім’янином, дуже любив малюків, варто було йому з’явитися на подвір’ї, як довкола починала роїтися дітлашня. Хлопчики й дівчатка поспішали до лагідного дідуся, щоб почути цікаву оповідку, похвалитися оцінкою, заробленою в школі. Для кожного він знаходив щире слово. З донькою і онучкою розмовляв… віршами. Леся скрізь знаходила папірчики, мережані римованими рядками. Часто й сама ставала героїнею кумедних історій. Ясна річ, у завуальованій формі. Колись заснула з котлетою за щокою – і з’явилася жартівлива поезія “Вовина хвороба”. З особливою ніжністю ставився Степан Іванович до онучки Оксанки, фіксуючи кожну подію з життя дівчинки.
Гуморески степана олійника
Читав Степан Олійник гумореску й у Кремлі під час Першої декади українського мистецтва в Москві. Сміху Олійникового боялися, а самого його любили. Нащадок чорноморських козаків хотів бути якомога ближчим до народу. Навіть не користувався мікрофоном під час виступів. Говорив: “Так до людей ближче”.
Часто повторював: “Поганий той сюжет, котрий не підкріпляється життям”. І радив молодим колегам по перу дотримувати цього принципу. До слова, за все життя ні до кого не звернувся на “ти”. Тільки на “ви”.
“Коли вже у тебе така невидержка,
то пиши, сину,
але пиши правду…”
Не забував Степан Іванович друзів юності. Пам’ятав, що сам чудом урятувався від тоталітарного Молоха. Отож із болем завжди згадував студентського товариша Панька Педу — ніжного лірика, чудового майстра слова, якого високо цінував Павло Тичина: “… Тільки жить і творить! Не дали негідники. Загинув у 1937 році, у день свого 30-річчя, не знать завіщо, з ярликом “ворога народу”, розлучений навіки з поезією і любов’ю”. По пам’яті відтворив вірші друга, видав окремою книжкою “Горять огні”. Домігся, щоб мученика посмертно прийняли до Спілки письменників України.
“Поганий
той сюжет, котрий
не підкріплюється життям”
Факти, які Олійник використовував для творів, були такими типовими, що часто люди впізнавали себе в його героях. Степан Іванович розказував, як після читання вірша “У клубі” до редакції “Перця”, де він тоді працював, надійшов лист з Одеського обласного відділу кінофікації, в якому вказувалося: “… факти, про які йдеться у вірші,… підтвердилися. Вживемо заходів”.
З січня 1946 року був постійним співробітником українського журналу сатири і гумору «Перець». Член КПРС з 1952 року. Депутат Верховної Ради СРСР 6-7 скликань (1964-1970).
Помер 11 січня 1982 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Вшанування пам’яті
Земляки письменника-гумориста щороку ось уже двадцять літ проводять на Одещині Олійниківські дні та Олійниківські читання. Заснували Всеукраїнську літературну премію імені Степана Олійника, Благодійний фонд. У селі Левадівці за кошти краян встановили пам’ятник односельцеві. Вийшли збірка вибраних творів та книга спогадів. Отже, збуджується дещо пригаслий інтерес до творчості Степана Івановича Олійника.