Історія — це пані ні для кого,
іспанська ж кров
не годна без пригод.
Сервантес був чутливий
до нового
й заримував: «народ»
і «Дон Кіхот».
А ти мене в Іспанію
не пустиш
і кажеш, цим врятуєш
від спокус:
я вдома шаткуватиму
капусту.
Домашня жінка —
безперечний плюс.
Хай світ в розпусті
і злодійстві тоне,
ми не такі, на цноту
в нас патент,
у нашім вічно непорочнім лоні
патріотична квіточка росте.
Хтось Україну популяризує…
Яке нам діло, хто, кому і як?
В діжках капуста.
Люди, це не всує,
крім того, предок наш —
він був козак.
Він, як і я, знав три
слов’янські мови
і Відень брав, дійшов
до Піреней.
Пусти ж мене,
і я обов’язково…
А втім, ну що нам
до чужих ідей?
Ми патріоти,
ми самодостатні,
хоч ратуєм за досконалий
світ,
але найкраще нам
у рідній хаті,
а то ще жінку
спокусить сусід.
Показати коментарі
