Дід для туалету,
Глечик викопав прадавній
Й золоту монету.
Заховався в сливнику,
Щоб хтось не дізнався —
Певно ж, скарб йому до рук
Чималий попався!
Розгляда з усіх сторін,
Лиш тернув рукою,
Раптом звідти вилітає
Старий з бородою.
— Джин я, — каже,
— сотні літ
В глечику томився.
Ти звільнив, проси,
що хочеш, —
Й покірно схилився.
— Що ж ти вмієш, —
дід із ляку,
Як бути, не знає.
— Все! — у відповідь
почув, —
Границі немає.
Золотом тебе осиплю,
Гору з місця здвину,
Якщо хочеш, зроблю з тебе
Молоду людину.
Побудую царський дім,
Поруч нього — море.
Одним словом,
геть забудеш,
Яке воно горе.
Відмахнувся дід:
— Нехай
Тобі ті палати.
Хочу з бабою, в селі
Віку доживати.
А якщо ти такий
вправний
Й здатний все зробити,
Підсоби, щоб вже сьогодні
Ми змогли так жити,
Як ото наобіцяли
Пани кандидати,
Коли ми їх обирали
В різні депутати.
Джин знітивсь, сховавсь
у глечик,
Вигляда з-за краю:
— Закопай мене, де взяв,
Я ще подрімаю.
