Лисичка, побачивши їжака, спинилась і почала його обнюхувати. Не раз сикалась укусити, та щоразу натикалась мордою на колючки. А далі одійшла від нього і каже:
— Який же ти гарний звірьок! Я би мені хотілося помилуватися тобою, а ти ховаєшся в свої колючки! Скинь їх геть, і тоді ти будеш ще кращим.
— Я не звертаю уваги на те, що мої колючки іншим не до вподоби, зате я нікого не боюся. Вони мене захищають від ворогів.
Лисичка повертілась-покрутилась і побігла далі. Їжак розправився і теж подався своєю дорогою.
Не встиг їжак пробігти і декількох метрів, як знов наткнувся на біду. Назустріч їжакові біг вовк, побачивши їжака, вовк спинивсь. Їжак мерщій стуливсь в клубок, настовбурчив свої колючки і лежав нерухомо.
Вовк підійшов до їжака, хотів було його вкусити, та поколовся. Відійшов трохи, покрутив головою, зачхав, погладив себе лапою по морді і каже:
— Я бачу, що ти як дві каплі води — порося, тільки у тебе щетина дуже цупка і колюча…
Розгнівався вовк на їжака, якби він не був колючий, так розірвав би його на шматки, а так побіг собі далі.
Їжак мерщій розправивсь і побіг до своєї нори.
