Хведьова Людмила
золотого чоловіка,
кажуть, підчепила?
Вміє мити, шити, прати,
наварити супу,
приволік із заробітків
грошей цілу купу.
А учора сама бачу —
дивина, та й годі:
на руках її, їй-богу,
носить на городі.
А вона в цей час з каструльки
редьку поливає,
раз у раз йому очима
бісики пускає.
Отака несправедливість
є у світі, Любо:
їй, бач, доля усміхнулась,
нам же скалить зуби.
— Ой, Галино, схаменися.
Не кажи такого,
бо я також чоловіка
маю золотого.
От, приміром, дати свиням
попрошу я Рому,
а йому зробити крок —
то по золотому.
Чи, скажімо, де б не був він,
ніс куди не впер би,
то ростуть за ним постійно
золотії верби.
А як вихлебче горілки
відповідну дозу,
то в такий момент у нього
в золоті всі кози.
Так що в мене чоловічок
золотий, як в Люди,
та ще й важчий, ніж у неї,
на чотири пуди.
