вчитель і творець,
Ніщо не зайве
у природи-мами —
І цар орел, і сірий горобець,
Мурашка й лев…
І навіть ми із вами!
Учені їй присвячують
томи,
Поети пишуть
величальні оди… —
На всі лади розхвалюємо ми
Безмежну мудрість
матінки-природи…
З поетами у згоді я давно,
І твердо вірю я у слово
вчене…
Та є в природі все-таки одно,
Що не доходить —
хоч убий! — до мене…
Істота дивна лазить по землі
(З творінь природи —
виняток єдиний!) —
Є руки, дві ноги… І взагалі
Усі прикмети
зовнішні — людини.
Та не стривожать
їй душі до дна
Ні тихі води, ані ясні зорі:
В природі знає
лиш одно вона —
Хазяйнувать,
як злодій у коморі…
Вона шанує лиш саму себе,
Отож собі на вигоду
й догоду,
Як тільки може —
шарпає, скубе,
Калічить, запаскуджує
природу…
Природо-мамо!
Вибач і прости:
Ти — мудра, і велика
в тебе сила,
Чому ж створіння
це бездушне ти
Сама собі на лихо
сотворила?!
