Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Приїхав я в місто до онука.

— Пішли, — каже, — дідусю, в концерт.

— А що там буде? — питаю.

— Співати будуть. Естрадні мелодії. Тільки ти не лякайся.

— А чого мені лякатися, коли я в 45-му Берлін брав. Страшнішого, думаю, не буде. Пішли, кажу. Прийшли. Сіли. Слухаємо. Забили барабани, заскреготали труби, замигали прожектори.

— Артпідготовка, — думаю. — Як на війні…

Дивлюся, що далі буде.

На сцену вибігла дівчина і стала перед мікрофоном роззявлять рота.

— Правильно, — думаю. — Я теж колись рот розкривав, як в артилерії мене глушило.

Коли грім ущух, дівчина стала кланятись.

— А коли ж буде співати? — питаю.

— Взагалі, — каже онук, — щоб чути естрадну музику, треба її розуміти. Підготовка, дідуню, потрібна.

Ну, підготовка, думаю, вже була. Зараз концерт почнеться. Та в другому відділенні знов: як вріжуть з усіх крупнокаліберних інструментів…

Якийсь хлопець схопився за мікрофон, з переляку заверещав і став бігати по сцені.

— Видно, що в артилерії не служив! — гукаю онукові.

— Не чую! — кричить він.

— Нічого, Петрусю! — кричу у відповідь. — Ми, як брали Берлін, десять діб нічого не чули! А тут — дві години всього!

Бачу, й Петрик вже вуха тре. Як на морозі.

—    Тримайся! — гукаю йому в саме вухо. — Пережили війну — переживемо й таку естраду!


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...
error: Вміст захищено!!