Жили собі, поживали Ася і Аркаша.
Той Аркаша був вертлявий, спритний та завзятий.
На ходу він, як то кажуть, вмів підметки рвати.
А квартири молодята власної не мали.
У якоїсь удовиці закуток наймали.
І жив собі недалечко холостяк Ярема.
Була в нього світла, гарна квартира окрема.
— Не люблю я, — говорив він, — з жінками возиться.
Не женився і ніколи не буду жениться.
Жінці ж треба купувати брошки та браслети…
Краще їстиму в їдальні вчорашні котлети.
Здибав якось на дорозі Аркаша Ярему
І затіяв з ним розмову на слизеньку тему.
— Ти людина одинока, то продай нам хату.
Торгуватися не буду, дам хорошу плату.
— Геть! — обурився Ярема. — Відчепись від мене!
Хто дозволись продавати? Це ж добро казенне.
— Не шуми, — сказав Аркаша. — Зробимо без риску.
Можеш гроші взяти зразу, тільки дай розписку.
Нам з тобою закрутити фокус доведеться.
Хай зі мною моя Ася в загсі розведеться,
А за тебе вийде заміж. Ти її пропишеш,
Потім, ніби посварившись, ти її залишиш.
Поживеш так для проформи тижнів три-чотири,
А там тебе моя Ася випише з квартири.
Взяв Ярема кляті гроші, чималеньку суму.
Провернули все по плану, легко і без шуму.
Через місяць до Яреми завітав Аркаша.
— Що ж, — говорить, — вимітайся, це квартира наша. —
А Ярема зуби скалить, крутить головою.
— Це ти звідси вимітайся, котись ковбасою!
Я ж по вуха закохався. Бувша твоя Ася
Мені страшно полюбилась, до душі прийшлася. —
Тут і Ася обізвалась: — Соблюдай культуру,
Бо ми можем подзвонити у прокуратуру.
Прокурор тобі покаже, він тебе проучить.
Мене тепер з Яремою тільки смерть розлучить.
Йшов по вулиці Аркаша, від вітру хитався,
Мов сліпий, на перехожих часто натикався.
Гроші ляснули, і втратив Асю найдорожчу.
А Ярема жінку має й гарну житлоплощу.
