Зараз для знайомства не потрібно майже нічого. Можна познайомитися в Інтернеті, всього лиш написавши людині “Привіт! Чи можна познайомитися з тобою?”. Або зробити те саме на сайті знайомств, де люди вже спеціально вивісили свої анкети для знайомства.
Українці добре знайомляться на зупинках транспорту, на базарі,
в коридорах різних громадських закладів. Для цього варто лише розговоритися, розпитати один одного. Хтось просто посміхнувся до іншого і на цьому зав’язалося їхнє знайомство. А, можливо, дружба на довгі роки чи добре ділове знайомство. Часто так просто знайомляться майбутні подружжя, які потім закохуються один в одного.
Традиційно в Україні люди знайомилися вільно, без якихось заборон чи великих церемоній. Наприклад, для української культури не властиво було батькам забороняти дівчатам знайомитися з хлопцями. Дівчат ніколи не примушували мовчати в присутності хлопців, “набирати в рота води”.
Молодь
могла вільно зустрічатися на вечорницях, на “досвітках”, розмовляти та задавати прямі питання. Найчастіше знайомство починалося зі щирих питань: “А чий ти? А хто твої батьки? А з якого ти села?”. Якщо ж люди попадалися один одному сором’язливі, то розпитували спершу про нового знайомого своїх старих друзів. Така традиція збереглася і дотепер.
Я наведу літературний приклад. У повісті “Маруся” Квітки-Основ`яненка знайомляться майбутні закохані Маруся та Василь. Вони знайомляться під час гри. Ще не дізнавшись, хто є хто, хто якого соціального статусу, вони вже зближуються. Гра єднає їх, робить майже рідними.
