Якось увечері один багатий привіз дитину хрестити. Тут Іван подивився, де прислуга хліб положила, що привіз цей багатий. Іван цю хлібину забрав, у свою конурку заніс та й думає: «Що я за дурний — тілько один хліб їм? Стій! Подамся за сметаною у підвал».
Прислуга замріялась у хаті, Іван за хлібину і спускається у підвал. Сів біля сметани і їсть. Наївся і пішов. Але в темряві накапав на землю сметаною. На ранок матушка одкриває підвал і бачить, що хтось сметану поїв. Матушка й починає попу жалітись:
— У нас Іван шкодить.
Піп зазиває Івана і каже:
— Іване, що ж ти починаєш шкодити?
Іван і каже:
— Я ніколи, батюшко, не шкодив, а тепер чого б я став шкодити.
Піп і каже:
— Ну що ж там — святі були?
— А хто зна, — каже Іван, — може, й святі.
На другий день Іван теж так зробив. Тільки взяв перед тим церковний ключ і макітру сметани та й пішов до церкви. Приходить до церкви, відкриває і починає губи святим у церкві сметаною мазати. Понамазував усім по одному разу, а Миколаєві-угоднику, так як він старший за всіх, вимазав і бороду. Закрив церкву й пішов.
На ранок матушка спустилась у підвал, а там макітри зовсім немає. Вона до попа:
— Іван знов краде, заніс навіть макітру.
Закликає піп Івана:
— Іване, це ти наробив?
Іван каже:
— Ні.
Піп знову:
— Чого ні, що ж там, хіба святі були?
Іван і каже:
— Авжеж, святі.
А попові якраз треба було до утрені йти. Сторож, як звичайно, задзвонив. Піп заходить у церкву, глядь — всі святі в сметані. Закриває піп церкву і каже сторожеві:
— Не дзвони, тут не в тім діло.
Прибігає додому і каже матушці:
— Погані справи: святі сметану поїли.
І от піп з матушкою й Іваном ідуть до церкви.
Матушка говорить:
— Стій, Іване! Бери батіг.
Іван бере, доходять вони до церкви, одкриває піп церкву. Зайшли. Матушка й каже:
— Бий усіх святих по одному разу, а Миколая-угодника разів два. Це він направив їх.
Іван шмагає всіх святих по разу, а Миколаєві-угоднику три рази одписав. Пішли додому.
На другу ніч Іван взяв ключ од церкви, обережно одкрив її, усіх святих познімав і поховав на горище. Піп на ранок прокидається (якраз був празник), заходить у церкву — ні одного святого немає. Піп злякався: «Що таке? Святі втекли з церкви». Прибігав додому і кричить:
— Іване, ти не бачив?
— Що? — каже Іван.
— Та святі пішли з церкви.
— Бачив, — каже Іван. — Вони зайшли в двір, хотіли вас бачить, але ви спите, то й не стали будить, обидились та й пішли.
Піп зразу вискакує на вулицю, аж іде жінка по воду.
— Слухай, ти не бачила?
— Бачила! Ось вони за гірку пішли, — говорить жінка.
А за гору йшли селяни ділить землю, так що жінка не знала, про кого піп питає. Піп ускакує в двір і кричить:
— Іване, сідай верхи, скоріш доганяй святих, що хочуть, дам, аби вернулись!
Іван сідає на коня і їде на бугор. Заїхав Іван за бугор, бачить, там зібрались селяни, щоб ділити землю. Посидів Іван з ними, покурив і назад їде.
— Ну що? — питає піп.
— Та вони, батюшко, обижаються. Сказали так: «Не будем вертатися, поки піп нам не заплатить за кожного по три карбованці, а за Миколая-угодника шість карбованців, та ще й чверть горілки і макітру вареників із сметаною». Сказали, що прийдуть, тілько вночі, щоб ніхто не бачив, а то буде совісно.
Піп і каже:
— Гаразд! Поганяй скоріш і скажи, що все буде зроблено, тілько хай вертаються.
Іван поїхав за бугор, поговорив з селянами, вернувся й каже:
— Сказали, вернемося, тілько вночі. Хай готує горілку і закуску серед двору.
Піп усе наготував. Приготував і гроші, дожидається. Матушка поставила макітру вареників.
Ждуть… Уже північ, а святих нема й нема. Піп і говорить:
— Іване, я піду засну, а ти мене тоді збудиш, як прийдуть.
І піп захропів. Іван із сторожем повечеряли варениками з сметаною, забрали святих з горища, пообмивали і порозвішували їх знову в церкві, а самі лягли відпочити. Пін прокинувся, схопився: «Що таке, що Іван мене не будить?»
Дивиться, що Іван спить, а вареники з’їдені, і будить Івана:
— Іване, Іване, вставай!
Іван прокидається. Піп і питає:
— Де ж святі?
— Еге, вони вже були тут, попили, поїли і мене почастували та й пішли в церкву.
Піп:
— А чого ж ти мене не збудив?
— Я хотів будити, а Миколай-угодник і каже: «Не буди батюшку, тілько кріпко заснув, буде обижатись».
