Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Вовк з лісу якось у село забіг,
Не в гості,— скрута в небораки.
Бач, шкіру він свою беріг:
За ним мисливці гнались, і псарі, й собаки.
У перші-ліпші він ворота заверта.
Та вже зарані Ворота замкнуті й останні.
Враз бачить Вовк мій на паркані
Кота 1 молить: — Васенько, скажи мені, мій Друже,
Хто з мужиків тут добрий дуже,
Щоб приховать мене від лютих ворогів?
Чи чуєш ти собак і гук страшний рогів?
Це все за мною, ох!
— Проси мерщій Степана,
Мужик предобрий він, — навчає Вовка Кіт.
— Та обідрав у нього якось я барана.
— То спробуй, може, у Дем’яна?
На мене злий уже він кілька літ:
У нього я украв козлятко.
— Біжи, он там живе Трохим.
Що, до Трохима?
Та боюсь я й стрітись з ним:
На мене пін з весни сердитий за ягнятко!
— Погано ж як! А то сховає, може, Клим?
— Ох, Васю, та зарізав в нього я телятко!
— Що ж, куме, на селі ти всім тут насолив, –
Промовив Кіт до Вовка, —
Якого ти рятунку тут собі хотів?
Недобра в мужиків про вас іде помовка,
Щоб на свою біду тебе спасли вони.
І правда, сам себе вини:
Що ти посіяв — те й пожни.


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(1 оцінок, середня: 5,00 з 5)
Завантаження...