— Підвезіть його до моєї оселі, тут недалечко, на вулицю Пролетарську…
— Звісно, підвезу, — погодився дядько. — До речі, десь на Пролетарській живе мій давній приятель Віталій Кривоніс.
— Так я ж його дружина! — зраділа моя половина.
Привезли порося. Дядьком виявився Микола Терен, з яким ми більше п’яти років учителювали в одній із шкіл.
— Клітка у тебе добра? — питає Микола після низки привітань та згадок. — Не вискочить кабанець через верх?
— Не вискочить, — запевнив я. — У тій клітці вже виріс не один десяток свиней.
— От і добре. Бувайте…
Поселили поросятко у клітку. Постояли, радіючи, бо видно, що пригоже. Виросте кабанисько!
Через годину чую стривожений жінчин голос:
— Порося вистрибнуло з клітки!
Такого я ще не чув і не бачив, бо огорожа досить висока. Хвилин двадцять ганявся за поросям, поки зловив його. Прибив до клітки зверху ще дві дошки і заспокоївся.
Через якийсь час заходить до хати дружина:
— Кабанчик знову вистрибнув із клітки!
Я знову ганявся за ним, аж поки не змокрів чуб. Прибив до клітки ще дві дошки.
У хаті дружина насмішкувато запитала:
— А твій приятель Микола часом не учитель фізкультури?
— Так. Як же я зразу не здогадався, — зареготав і я. — Що то значить справжній майстер своєї справи, умілий тренер.
