Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
ПИСЬМЕННИКИ

Слово “письменник” походить від дієслова “писати”, а не від якогось там іншого дієслова.

Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…

І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! — письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.

Це починається завжди так.

— Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…

Дивитесь.

— Не підійшло б… Знаєте… Не такого нам треба… Нам би якби щоб отакого…

— Так у мене є й таке. Ось…

І це не таке… Нам би якраз не такого треба…

— Так у мене є й не таке. Тільки вдома… Я принесу…

— Принесіть…

Ви дивитесь йому вслід, як він повернувся йти, дивитесь… дивитесь… дивитесь…

— Нда! — кажете собі.— Єсть! Потім приноситься “не таке, а отаке”.

— У мене й ще “!

— Та ні, нам так що й цього досить… Продивимось… Зайдіть так через тиждень…

— Бувайте!

— Товаришу! Там друкарня прохає на “корпус”… Робітники стоять…

— І ти, лиха година! Дивись… І нема нічого підходящого… Ага! Ось… Почекайте трохи… Продивлюсь… Ммм… “Били ми Врангеля”… “Червонці наші… орли”… “Загнали в море”… “Хай живе”… Щось підходяще… Нате… На “корпус”, скажіть, хай беруть… І пішло.

А як уже пішло, то тоді держись.

— Товаришу! Я ще вам приніс… Ось… і ось… і ось…

— Добре! Продивимось. Залишіть.

У всякім разі, з цього моменту вважайте, що є ще один новий письменник, якому кажуть:

— Випишетесь! Нічого… Не святі горшки ліплять… Потім так місяців через два, дивись, уже в “Гарті”, або

в “Плузі”, або в “Більшовику” він про “форму” і “зміст” жарить та:

— У Тичини, знаєте, є щось старе… Не скажу напевно, що саме, але щось є… Отаке щось, знаєте… Не таке, а отаке…

Маєте письменника кваліфікованого.

Отак, як бачите, письменники получаються…

Далі із зростом чуприни зростає й той чи інший письменників світогляд, та чи інша його ідеологія, та чи інша платформа…

Власне, платформа не “та чи інша”. Платформа переважно тепер радянська. Навіть не переважно, а виключно радянська.

Світогляд здебільша революційний…

Ідеологія здебільша пролетарська або пролетарськоселянська…

Коли до цього ще додати порожній здебільша шлунок, прекрасний апетит, гарячу кров, хоч і без відповідного числа червоних кров’яних кульок, то внутрішній вигляд письменників уже можна собі уявити добре.

Назовні письменники всі в штанях, іноді дуже добрих, іноді дуже дірявих (залежить від талану), мають вони (як уже говорилось) здебільша довге волосся.

Більше особливих ознак, здається, нема.

Довжиною рядка в творі всі письменники поділяються на прозаїків, на поетів і на футуристів.

Прозаїками звуться ті письменники, у яких рядок дуже широкий, і дуже довгий, і дуже дешевий.

Поети — це ті, що рядок у них коротенький, яскравий. І на кінці в нім причеплено або риму, або асонанса, або алітерацію.

Коли цього не причеплено, то такий вірш зветься верлібром, або ліверною ковбасою.

Футуристи походять від слова латинського futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, вчаться на письменників і лаються.

А взагалі народ вони всі симпатичний і мали в Києві свою газету, а в Москві тов. Троцького, який сказав:

— Хай чим хоче та дитина бавиться, аби тільки не плакала! Не займайте, може, з їх що й буде путнє.

Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони не насправжки ще пишуть, а дряпають.

Незрозумілістю свого твору письменники поділяються на символістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (і ще сила є різних “істів”).

Символісти — це ті, що пишуть віршами “символ віри”. Потім вони перевертаються на неокласиків, з неокласиків на пролетарських, з пролетарських на футуристів, крім поета Якова Савченка, який був символістом, так залишився ним і до цього часу, бо розгубив усі свої “символи віри” й тепер усе ‘дно що без паспорта.

Неокласики — це ті, що кажуть:

— їйбо, ми не такі, як ви нас розумієте!.. їйбогу, ні! А ви нас отак розумієте?!? Айяйяй! Як вам не сором!

Імажиністи — від слова “і ми мажемо”. Так що це всім зрозуміло. У нас їх мало.

Реалісти — це, як ви й самі догадуєтесь, письменники, що скінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки. Так реалістами й залишились…

Є ще особливий гатунок письменників. Це так звані гумористи. Вони пишуть для того, щоб читачі плакали, або самі плачуть, як пишуть, бо їм писати не хочеться. Нещасний народ усі гумористи, бо, навіть коли зуби болять, мусять писати щось “веселе”.

Символіст, або імажиніст, або взагалі інший якийнебудь письменник, так тому можна писати, що він хоче. Трррагедію так трррагедію, комедію так комедію. А гумористові — ні. Обов’язково — веселе.

Найголовніше в письменникові — талант.

Талантом своїм письменники поділяються… Ні. Будем одверті… Письменники всі талановиті. їйбогу, всі. Нема неталановитих письменників. І не буде ніколи.

Попробуйте сказати якомунебудь, що він неталановитий… Спробуйте…

Та ніколи не скажете…

А як і скажете, так спересердя, і він вам не повірить…

От тільки де. в письменника той талант знаходиться — не знаю. Ніколи навіть бачити його не доводилось…

З декотрими ж і купався навіть і не зауважив, хоч і придивлявсь пильно…

Дивишся: людина як людина… Сяде писати — талант…

Талант — це штука дуже тендітна, і про його краще багато не будемо писати… Бог із ним.

Найголовніше для письменника — гонорар.

Гонорар декотрі теоретики вважають за головний чинник у психології творчості.

Схиляюсь і я до їхньої думки, звичайно, не як теоретик, а як практик од літератури.

Хороша штука, що й казать, і задля нього, задля гонорару, можна навіть отакі вірші встругнуть:

Коли я бачу на вулицях тічку І коло неї ватагу собак, Я згадую гарну дівчину, Оточену компліментами Перехожих гуляк…

(Гео Шкурупій, Барабан, crop. 16)

Коли б не було на світі гонорару і поет побачив на вулиці тічку, він або пройшов. би собі потихеньку повз неї, або (коли він молодий і “рєзвий”) почав би тюкати… ‘І більше нічого… А так бачите: зразу “пригадав дівчину”, та ще й “гарну”.

От що значить — гонорар…

— Та… що вже казати. Якби не було гонорару. Ну, годі. Крапка,

“ПЛУГ” (Усмішка)

Плуг…

Думаєте, плуг “Сака” однолемішний, той, що за його ще й досі виплачуєте сільськогосподарському кооперативові? Ні…

Це інший “Плуг”, що не має ні чересла, ні лемеша, ні полиці, ні чепіги і нічого такого іншого…

Це “Плуг” — і не плуг, і машина — й не машина. І оре — й не оре…

Це щось таке не зовсім навіть і зрозуміле…

Чоловіка сто люду. Такого собі звичайнісінького люду, як і ми всі грішні, а коли їх стулити докупи, — виходить “Плуг”…

Отак як подивишся на них: ось “Папаша”, ось Божко, ось Панч, Шевченко, Коляда, Сенченко, Копиленко, Панів, Вражливий і т. д., і т. д…

Сидить, значить, ніби звичайнісінький гурт людей… А хто йде, хто проходить — зразу:

— Дивись! “Плуг”!

Як нарізно — люди! Як укупі — “Плуг”.

І так, розумієте, з 1922 p., з березня місяця, коли після славнозвісного “мугу”… (Це так голова спілки яасто говорить: “мугу”), кажу, після того “мугу” народився “Плуг”.

“Мугукнули” разів зо два, зо три — а тоді:

— Що ж, хлопці, робитимемо? А Панів:

— Хто й зна! Щось робитимемо!

— Мугу! Треба щось робити… А Панів:

— Хто й зна! Треба щось робити…

— А що саме робитимемо?

— (Тоненько). Писатимемо. Ось послухайте:

Коли пас я маленьким гусят, Мені сонце всміхалося любо.

— Пас маленьким гусят?

— Пас!

— Сонце всміхалося?

— Всміхалося…

— От і добре! Будете за секретаря. Розпорошились усі. Треба той порох зібрати. Може, що буде! А то, брат, міщанськовласницька напирає…

— (Тоненько). Напирає.

— Пишіть… “Плуг” має на меті об’єднувати розпорошених досі селянських письменників, що, грунтуючись на ідеї…”

— А що таке “ідея”?

— Потім! На вечірках дізнаєтесь… Пишіть…

— Пишу…

— “…на ідеї союзу революційного селянства з пролетаріатом, ідуть разом з останнім до утворення нової соціалістичної культури й ширять ці думки серед селянських мас України без різниці національностей…” Так?

— Хто й зна! Так!

— Треба ініціативної групи…

— Хто й зна…

— Хто ще є такий, що пише?!

— А це хто такий?! Здрастуйте! Хто ви такий?

— Я? Остап Яровий!

— Письменник?

— НІ!

— А може, письменник?! Пишете щонебудь?!

— Пишу. Листа ось батькові написав, щоб гроші на марки прислав.

— Ну от! А кажете, що не пишете…

— А ще хтонебудь є? Щоб із селян?

— Шевченко ще є… Пише.

— Давай сюди!

— Коляда є! Крашаниця є. Сенченко казав, що письменником хоче бути!

— Давай сюди! Підписуйте, ініціативна група. Ходять розпорошені!? Збирайтесь, хлопці! Читай!

— Нема чого читати.

— Пиши й читай……………..

Народився “Плуг”…………….

І потім у “Вістях”, у відділі “Література й мистецтво”:

ПЕРША ВЕЧІРКА “ПЛУГА”

“Учора відбулася перша вечірка “Плуга”. Зачитано було твори Панова, Шевченка й Пилипенка. В дискусіях брали участь: Панів, Шевченко й Пилипенко. Аудиторія, що складалася із Панова, Шевченка й Пилипенка, поставилася дуже прихильно до творів молодих письменників”.

І пішло… Й пішло… Й пішло…

…11 вечірка “Плуга”… З погордою:

— “Численна авдиторія понад 14 душ жваво, обговорювала Сенченків твір”.

…ЗО вечірка “Плуга”… …Авдиторія більш як у 60 чоловіка. …61а вечірка “Плуга”. …Авдиторія понад 200 чоловіка. …87а вечірка “Плуга”…

…Численна авдиторія.(більш як 500 чоловіка)…

Почало гнати філії.

Філію у Валках (Панч заснував). У Полтаві. В Кременчуці. В Миргороді. В Лубнах… Потім на Правобережжя: Київ, Умань, Житомир…

Наддніпрянська Україна заплужанилась.

Летять листи…

…”Пишу вірші. Напишіть, чи можна вступити до “Плугу”. Посилаю 14 зшитків. Коли мало, пришлю ще 22… Ідеологію поділяю. Пишу, як Шевченко, хоч дядина кажуть, що в мене чепурніше виходить”.

…”Шановні товариші! Дійшла чутка й до мене, що у вас там є якийсь “Плуг”, що допомагає селянським письменникам. Я вмію вірші писати, та ніколи. Чи не прислали б ви свого “Плуга” виорати моїх дві десятини, а я за цей час написав би віршів. А то як сяду писать, землю відберуть, бо “нетрудовий елемент” скажуть…”

…”Уважающі мене товариші. Я селянський письменник, прямо від плуга. Чи можна мені до вашого “Плуга” приписатися? Напишіть, пожалуста, чи звільняє це від військової служби і чи можна буде повернути відібрану в мене землю.

Посилаю на одвєт марку і скілько це буде стоїть…”

…”Я бувший диякон. Тепер священик. Постраждал за революцію: відібрали ругу й будинок. Пописую. Благочинний говорить, що пишу, як Пушкін. Коли ціна підходяща, пришлю. Гроші наперед, бо многії за сороковуст обіцяють, а як одправиш, ховаються. І когда єто всьо кончиться?..”

Приходять.

— Здрастуйте!

— Доброго здоропля!

— Ви будете “Плуг”?

— А що таке?

— Та оце прийшові Чув, що на селянських письменників обучаєте. Приніс осьдечки клунок віршів… Батько кажуть: “Все пишеш! Усе пишеш… Ішов би ти куди… Куди б уже йшов… то йшов. Все одно, кажуть, толку з тебе чортма ніякого. Взяв би паляницю та пішов, можетаки, хоч на письменника б виписався”.

— Та оце я й прийшов… По дорозі обікрали. Мати дали сто тисяч, так і ті вкрали.

— Ідіть у Селянський будинок. Шукайте Пилипенка або Панова, нате записку…………….

— Чи сюди я попав? Це “Плуг”?

— Хай буде це!

— Приїхав з Донеччини! Віршів привіз… Хочу видати. Не знаєте, почім платять? У мене їх, підходящих таких, рядків тисяч на десять. Коротенькі вірші. Лірика більше. Тільки я дешево не продам…

— А покажіть…

— Ось!

— Не видадуть!

— Як не видадуть?

— Так. Не видадуть… Багато дуже.

— А ви хіба з “Плуга”?

— Ні, я не з “Плуга”.

— Так скажіть мені, хто там у їх головний? Як то так — не видадуть?!

— Ідіть у Селянський будинок. Шукайте Пилипенка або Панова. Нате записку.

— З Сибіру прийшов! Писавписав там, а тоді думаю: “Що ж я тут пишу, коли є Україна”. Та оце й прийшов. Подивіться, будь ласка, чи воно куди годяще…

— А чим живете?

— А нічим. Живу та й вже! І пишу. Тим і живу.

— Здрастуйте вам, пожалуста!

— Здрастуйте!

— Де тут отой “Плуг”? Заїдь, каже стара, подивись, мо там дешевше, як у капаративі. Орав оце, а воно, сатана, каменюку підтаскала. І потилиця так якось угнулася, Що як не нажмьощ — огріх, як не нажмьош — огріх! А воно при наших достатках…………….

Прокинулись творчі сили, буруном на “Плуг” ідуть…

— Що?1 Розворушили?!

— І де тільки вони беруться?!

І забалакали про “Плуг” геть усі закутки України нашої Радянської від Карпат аж до Кубані…

— “Плуг”! “Плуг”! “Плуг”!

— Для селян пишуть! Бо селянські письменники! Заворушилися села.

— Та хоч скажіть, на милость божу, що ж ви з ними робитимете?

— Е! “Скажіть”?! Робитимемо! А Панів:

— Хто й зна! Може, щось і робитимемо!

— Мугу… Треба щось, хлопці, робити… Так, братця, не можна… Раз розпочали, назад нікуди. Треба на щось сідать… Багато нас — на віз не влізем. І в гарбу, брат, не всунешся… Платформу, хлопці, цілу треба! Бо без платформи розсипемося!

— А яку платформу?1

— Яку? Урбанізувати села треба.

— Урбанізувати?! Ой! Жалко ж! Там квітки, там телята!

— Жалко?! Самому, хлопці, жалко, та ні чорта не поробиш! Треба. Механізація пішла, індустріалізація, інтенсифікація, соціалізація, матеріалізація, пролетаризація, комунікація, алітерація, тракторизація… Проопали телята!!

— А верби як?! А гусята?!

— Та не плачте, а то й я заплачу… Треба й гусят урбанізувати. Воно таке маленьке, біленьке, гарненьке… А доведеться бідолашному штепселя вставить…

— Пищааатимеее, сердешне…

— Та ми йому потихесеньку… А ви чого, Шевченку, хлипаєте?

— Та лошати жалко! Таке звіздочоле, од Машки. На Петра найшлося… Найшлось, та тільки — ігигиги! І батіг у мене був восьмерик! От ляскав!

— “Лошати жалко”?1 Гусята?! Телята?! Геви чортові! Та ми, їдрі його налєво —

Дойшов океанові м’язи.

Запрягайте у тумби.

Електричним струменем’ проріжте…

Це — біла індустрія

в розважливій праці

Г’ех!

Мов грітись на сонці або купатись в морі, така трояндова солодість — праця в заводі![35]

— Та ти такий! Ти Коляда!

— Ну, годі, хлопці! Годі плакать: треба діло робити. Поплакали й досить…

— А я ось уже написав.

— Ану…

— “В тихий вечір прощався я з полем”[36].

— Ну, от і добре! Так і всі пишіть. Треба прощатись… Ну, годі, годі хлипати… Воно не так страшно… Поки урбанізуємо, ще мати не раз горішків напече. їздитимете додому урбанізувати — і горішки їстимете. Не плачте: вони після урбанізації ще смачніші… Так от, значить, будем урбанізувати село… Машини туди, електрику… Наближати його треба до міста… Щоб спілка робітників і селян…

— І не буде вже села?..

— І не буде… Ні! Як — не буде? Буде! Не плачте… Ми село урбанізуватимемо, а місто селозуватимемо… Тоді так воно й вийде: де тепер місто, там буде село, а де тепер село, там буде місто! Згода?

— Згода! Згода!

— Такот, хлопці, й поділяйсь! Одні хай будуть урбанізатори села, а другі — селозатори міста. От, Коляда, Крашаниця, Голота, Сенченко, Копиленко, Вражливий, Донченко і ще дехто там хай урбанізують, а Шевченко, Панів, Панч, Кириленко, Коваленко, Муринець — ті селозуватимуть… Оце наша й платформа. А ідеологія пролетарськоселянська. У нас конструктуватимемо, а в їх, у панів, деструктуватимемо. А форма і зміст — синтеза. І того трошки, й того трошки. Щоб не зариватися. Повагом. Встигнемо, мовляв, з козами на торг… Ми не авто — ми “Плуг”… А як хто хоче з “оранки” додому на аероплані — лети… Потому — урбанізація… А так, щоб зовсім тільки те й робить, щоб на ковадлі цокать, на авто гудіти — іти в “Гарт”. До Блакитного й Коряка. Потому селозація… Згода?

— Згода! Згода!

— Так от і починайте…

— А можна так, щоб з міста на село динамо, а з села до міста волошки?.. Хоч один букет? Дуже люблю волошки…

— Та носіть…

— І щербець можна?

— Можна і щербець…

— Так у понеділок, хлопці, збирайсь…

— А… а… критика нема… Без критика — як?

— Як нема? Я — критик!

— А хто ви такий?

— Спрашуєте?! Божко! Соціальна передумова повинна бути! Класовий підхід і щоб диференціація! А то шари суспільні й експлуатація визиску. Знову ж таки ціна та цінність з надвартістю. І взагалі, куди воно й кому потрібне?! А ви питаєте, хто я?

— Правильно!

— Так от, хлопці, тепер уже все є. Починайте! Оріть!

І почалося!

…Революційна річка греблю рве. …Машини на села! …Ромашки на завод… …Індустрія… “Електроплуги”.

…Павперизація”… “Бандити”… “Гей, молоді селюки, осюсюртеся”!

“Верби над ставом”… “Демонстрація”… Дроти… Телята… Гусята… Поросята… Трактор… Плуг… Соха… Динамо… Хлів… Кабель… Річенька… Океан… Колядки… Щедрівки… Інтернаціонал… Альманах…………..

Мало вам?

“ПОНЕДІЛОК”

(Моментальна фотографія-шарж)

“Вісті” у неділю:

“Завтра в Селянськім будинку чергова вечірка “Плуга”. Початок о 8й годині. Вхід вільний…”

Це щонеділі.

А це щопонеділка:

— Сьогодні “Плуг”… От і добре. Я скажу мамі, що нам лектор сказав, щоб ми одвідували плужанські вечірки… Приходь і ти… Дуже цікаво… Там таке читають іноді… Коляда. Незрозуміле щось… Та й інші… Трохи побудемо… А потім пройдемось… Не забудь тільки насіння захопити…

— Добре!

Восьма година…

— О, о, о! Ото Хвильовий!

— Ото!? А я думала… Так ото він такий… І худий, і чорний. А я думала…

— А ото Поліщук! Бачиш:, ононон! Поет! Правда, не похожий!

— Не похожий…

— А он Тичина… Бачиш, он там за стіл заховавсь?!

— Та де?!

— Та он! Бачиш, он за ніжкою пенсне видно… Ото Тичина…

— Так ото він такий? Дивись — і в штанях… А які вірші пише… Він жонатий?.. Дай насіння…

— Оо! Голова! Зараз почнуть!

— Товариші! Прошу зайнять місця! (Пауза)… Місця, товариші, зайнять прошу… (Пауза)… Прошу зайнять, товариші, місця!.. (Пауза)… Зараз починаємо] Займіть місця, товариші!

— Шшшшшш!

— Прошу уваги, товариші! Сьогодні у нас програма така: спочатку автори зачитають свої вірші, а потім ми ті вірші обговорюватимемо… Першим зачитає свої вірші товариш Коляда Грицько! Прошу…

— Гм! Кхм! “Індустрія”. Поема!

— Як?

— “Індустрія”.

— Ага!

Індустріалізація жартівливо халявами зорить.

Індустрія кліпає віями’.

В лісі загартовані лісовики гризуть дуби.

Індустрія пиляс…

А моя пісня!

Лізь своруном п граніт.

Схоронись,

А потім

Бабам!

Все.

— Другим зачитає свій вірш молодий початкуючий поет з Поділля Брунчук!

— Прошу!..

— Тихше, товариші, зачиніть двері!

У неділю мати встала, Курей з хліву виганяла. І я рановранці встав, Соловей іще співав, 1 таке золоте сонце Зазирнуло у віконце.

— Так, товариші! Зараз ми обговоримо ці твори. Бо більш, здається, нікого нема… Хто забирає слово? (Пауза) … Ну, так слово хто хоче забрати, товариші? (Пауза)…

Нема бажаючих?.. (Пауза)… Ну, товариші… Товариші… Хто забирає слово? (Пауза)…

— Божко, починай!..

— Таке…

— Та починай, Божко!..

— Та доведеться… Так, значить, от… Коляда… Чули ми вже його тут не раз… Почули й сьогодні… Що ж ми почули?.. Що “індустрія халявами зорить”… Де він бачив ту “індустрію в халявах”?.. “Індустрія кліпає віями…” Краще б Коляда сам кліпав віями, ніж ота індустрія… Я не розумію, навіщо нам оце читати… Такою поезією розважати тільки слинявих панків, буржуа отих гнидяних, а не зачитувати їх отут на шостім році революції. Накопичитьнакопичить цілу гору якихось страмних слів і думає, що дав нам індустріальну поезію… Остогидло вже це. Це, значить, Коляда… А другий… Як його… Брунчук… Що там у нього?.. “У неділю мати встала”… Невиразно це в нього якось… “Мати”… Різні матері бувають… Коли вона мати пролетарська або незаможницька, хай би й устала… А коли це типова індивідуалісткавласниця, можна було б їй і не вставати… Поет не зазначив, чого вона встала! Яскраво це в його не видно… “Курей з хліву виганяла…” Це так… Але для чого? Коли для того, щоб засмажити собі курку та любенько з своїм чоловікомкуркуликом поїсти, то нам такої поезії не треба… А коли вона їх вигнала для того, щоб потім ще з більшим запалом узятися за класову боротьбу, то це інша справа… А поет цього не виявив… Він ховається чогось… Значить, тут щось непевне… Нема диференціації селянства… Знову ж і сонце… В чиє воно віконце засяло?.. Чи у віконце ^декласованого сільського пролетаря, чи втлитасве?.. Коли в глитасве — нам такого сонця не треба… Такий вірш, помоєму, ні до чого… Оце, здається, і все…

— Тов. Шевченко!

— Я скажу коротенько… Коляда… На чорта нам такі поезії? “Лісовики… гризуть… зуби… індустрія… пиляє пісня… своруном… Бабам якийсь”… Кому воно потрібне… Пролетаріатові?! Чи селянству?.. Нікому воно не потрібне… Там десь… у височині ширяє… Не місце їм у “Плузі”… А от щодо другого товариша… Як його?.. Буркун… Так я з Божком не згодний… Чого тому Божкові треба, я не знаю?.. Курячої диференціації якоїсь?.. А мені вірш подобається… Правда, там дієслівні риМи, стара трохи форма, але здоровий, цілком зрозумілий вірш… Не всім же бути таким розумним, як Божко!

— Тов.


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...
error: Вміст захищено!!