Твір про хліб “Хліб на столі”
З давніх часів і у всіх народів найбільшою святістю був хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і, навпаки, коли він зникав, приходило лихо.
І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.
З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури. Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом…
Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі.
Хліб це святиня (текст міркування про хліб)
Хліб – це святиня. Його потрібно берегти.Не може бути родина багатою, якщо в хаті немає хліба. Хліб – усьому голова. Хліб має багато імен — бублик, булочка, паляниця, паска, пиріг…
Хлібом зустрічають гостей.
Легкого хліба нема. Багато професій потрібно, щоб хліб був на нашому столі. Важка праця хлібороба, мірошника, пекаря, продавця. Ми повинні завжди ставитися до хліба з шаною та повагою, бо Хліб – це Життя.
Оповідання про хліб “Ти і твій хліб”
Хліб — усьому голова, — так кажуть у нас. Хлібом клянуться, як ім’ям матері, Батьківщини. Тому що хліб — це життя, він вічний, як мати, як Батьківщина.
Людина вирощує хліб. А хліб вирощує людину. Виховує і перевіряє її на зрілість та мужність. І це також вічне, як світ. Хліб не можна замінити нічим. Старі люди люблять казати; «Хліб — це святе». Мабуть, тому, що були на їхньому віці роки, коли було слово «хліб», але не було самого хліба. І ще, мабуть для того, щоб ми, виходячи в світ, раз і назавжди прониклися трепетом до тих рук, що виростили та випекли цей високий та м’який хліб. Він може навчити всіх нас шанувати працю та мирне безхмарне небо над головою.
Хліб — це багатство нашої країни. І його треба берегти і шанувати. Адже так приємно бачити на своєму столі високу, запашну паляницю. В хорошій родині хліб ніколи не буде черствіти. Але є люди, які не поважають хліб, викидають його, коли він зачерствіє. Вони не поважають той довгий шлях, який пройшов хліб, перш, ніж потрапити до столу, ту тяжку працю, що вкладена в нього, саму людину. Тож бережіть хліб — мірило нашої вихованості, опору нашої духовності.
Твір на тему: Хліб усьому голова
“Хліб — всьому голова” всім відоме українське прислів’я. В ньому закладена вікова мудрість українського народу, який протягом усього розвитку приділяв хлібу велику увагу. Якщо буде хліб, буде мир, буде щасливе здорове життя народу нашої країни.
З давніх-давен у житті українців було і залишається на першому місці виховання з раннього дитинства дбайливого ставлення до хліба. Україна завжди була і є житницькою, хлібною країною, бо має багаті чорноземні ґрунти.
Хліб… Ось він — свіжий, м’який, запашний — лежить на вишитому рушнику. Від нього іде запах золотої ниви, спекотного сонця, чується пісня жайворонка.
Жнива…До них готувалися зиму, весну, а їх початок ставав святом. Селяни одягом білі празникові сорочки і виїздили на ніч у поле, щоб з першим променем сонця почати жнива. Це було свято першого снопа.
…Пригадується мені “Щедрий вечір” Михайла Стельмаха. Малий Михайлик іде з батьком на ніч, бо завтра — жнива. Він довго не може заснути вночі на возі. Хлопчику здається, що його не розбудять…А коли став жати, то і руки не слухалися, і покоси не туди стелилися, а спину — не чути, так боліла, бо йшов не розчинаючись, щоб “тато часом чогось не подумали”. Михайлик радіє, що став женцем, що здобув свій перший у світі хліб, що тепер його сніп стоятиме на покуті на свят — вечір.
Хліб. Як тяжко його добувати! Згадаймо незабутнього Т. Шевченка:
А я стою, похилившись, думаю, гадаю.
Як то тяжко той насущний люди добувають…
Перед очима з’являється Маланка Волик, бідна у своєму побуті і така багата у любові до землі. Бачу, як вона йде на поле, де колоситься золота нива, по якій хвильками пробігає вітерець. Жінка схиляється до землі, стає на коліна, розгортає колоски і слухає, як падає зерно, як “плаче нива золотими сльозами”. Маланка вклоняється хлібу, бо він — святий. Святі і люди, що його добувають.
Образу хліба вклонімося,
Сиріч — людині,
Високочолому сіятелю землі…
Ці слова належать Борису Олейнику, вірш якого “В оборону” вчать у школі. А чи можна забути ніжний твір Д. Павлика “Коли ми йшли удвох з тобою…” — гімн хлібові насущному, де йдуть “вузькою стежкою по полю” двоє закоханих. Хлопця вражає, як дівчина безжально топче “колоски пшениці, що нахилились до землиці”. Він згадує своє гірке дитинство, коли збирав колоски в поділ дитячої сорочки”, пригадує матір, як вчила цінувати хліб, що впав на долівку, бо “те колоссячко вусате” — то невсипущий труд мозольний, то молодим — калач весільний.
А скільки чудових слів про хліб зберігає народ у своїй скарбниці — усній народній творчості! “Хліб — усьому голова”, “Хліб — народне добро”, “Ціна хлібу — життя”.
Як пахне хліб? Ви знаєте, як пахне хліб?
Диханням косарів, вогнем гарячих діб,
Трудом і творчістю, людським гарячим потом,
Він пахне солодко, як пахнуть меду соти. –
Запитує і стверджує Любов Забашта у своєму вірші “Як пахне хліб”.
Ніхто не забуде і голодомор на Україні. Тож нехай він, хліб, — совість наша — буде завжди лежати на столі; на вишитому рушнику, а нашою першою молитвою нехай буде хвала хлібу. Нехай на черствіє хліб, бо, як мовлять у народі, коли черствіє хліб, черствіє і душа, і совість. Так буде все життя: хліб на столі.
Розповідь про хліб
Ще з давніх-давен хліб для українців був найбільшою святістю. Перш, ніж потрапити до столу над ним трудяться тисячі людей. Спочатку рано-вранці комбайнери косять ще зрошені колоски, потім пекарі трудівники своїми золотими руками вимощують кожну хлібину і нарешті через магазини до кожної домівки.
Хліб називають по-різному: паляниця, калач, батончик, рогалик. Але суть одна. Мати паляницю на столі до багатства й добробуту. Не дарма ж у народі кажуть: «Хліб усьому голова». Так нас вчать ще з дитинства. І справді, він безцінний. Адже ні робота, ні свята не обходяться без справжнього символу України. Він супроводжує нас упродовж усього життя. Тому хліб так оберігали в усі віки. І навіть у молитві до Всевишнього ми згадуємо словами: «Хліб наш насущний, дай нам сьогодні…». Це означає, що він не тільки найголовніше в людському житті, а й є самим життям.
В Україні були всякі часи. Та пам’ятає історія, як було складно без хліба. Як спустошувались цілі території, як за колоски саджали за грати і як вмирали від голоду цілими сім’ями. Тому сьогодні головними питаннями кожного українця є поважати хліб і бережливо ставитися до нього.
Тож, давайте не забувати найважливіші цінності нашого життя. Нехай хліб буде вічним і завжди свіжим на столі в кожного господаря. Бо, як відомо, черствіє хліб – черствіють людські душі.
Читайте також: Прислів`я та приказки про хліб
