Цигана приймали
I тут йому, на біду,
Щільник меду дали.
Розсмакував бiciв син
То все, було, ходить,
Стане, шельма, під вшікном
Та й “меду” заводить.
Що не гнали хазяї —
Ніяк відігнати,
Ото його до джмелів
Здумали післати.
Питається сам хазяй:
“Хочеш меду, враже?”
“Чом не хочу, тату мій,
Хочу”,— циган каже.
“То возьми ж coбi дупло
3 медом i пчолами”.
Циган його ухватив
Руками й ногами.
“А де ж, тату, то дупло?..”
“Отам серед ліса!
Гляди ж, мухи не дрочи
Та не згадуй бica!”
Побіг циган, такий рад,
Що мед буде їсти.
Серед лісу стоїть дуб —
Давай по нім лізти.
Прилізаеє до дупла,
Моститься, небора,
А в дуплi джмелі-джмелі
Гудуть, аж говорять.
Тілько руку до дупла —
Вони й забришніли
I, як чорнеє рядно,
Цигана обсіли.
I шпигнув його їден.
“Господь,— каже,— з вами!”
Шпигнув другий. “Та піди ж
До божої мами!”
Далі кілька вже ураз
Цигана кусає.
“Та ідіть-бо до святих!” —
Циган промовляє.
Далі видить неборак,
Що вже й пухне губа.
“Тепер,— каже,— к чорту йдіть!”
Та шелеп iз дуба!
