бруду і багато запахів незвичайних, але що переважає, важко сказати. До того ж до останньої сторінки не залишає почуття страху. Страху від того, що таких психів-експериментаторів повсюдно вистачає.
Герой Зюскінда народився у смердючому бруді і випадково не був убитий своєю матір’ю. Він виріс без тепла і любові під наглядом годувальниці, яка з раннього дитинства нещадно експлуатувала хлопчика. Тож єдиним бажанням Жана-Батіста Гренуя було просто вижити.
Бажання відомстити людям з’явилося пізніше. “Гренуй” у перекладі з французької означає “жаба”. Що могла виростити, викохати у своєму серці бридка
“жаба”, окрім ненависті до людей і помсти за своє скалічене життя? Але натовп керується не розумом, а відчуттями. Навіть перед стратою убивці натовп шаленіє від парфумів, від свого кумира, забувши, що ті аромати настояні на муках убитих жінок. Бридкий цинічний оскал Гренуя натовп сприйняв за найневиннішу, найчарівнішу і найспокусливішу посмішку. Однак ніхто не помітив його тріумфу і зневаги. Він, Жан-Батіст Гренуй, народжений у найсмердючішому місці світу, вийшов із покидьків, виріс без любові, жив без людського тепла, малий, горбатий, кульгавий, бридкий, страховисько, як усередині, так і зовні, – він спромігся стати улюбленцем світу.
Він відчув себе саме таким, яким бачив себе у своїх самозакоханих фантазіях. Однак справжнього тріумфу парфумер не домігся, бо він не здатен був відчути звичайного людського задоволення. Він ненавидів людей, він створював парфуми не для них, а для свого задоволення. Більше його ніщо не цікавило. Тріумфу від людського приниження не вийшло. Натовп насолоджувався парфумами, а Гренуя огортали все міцніше задушливі випари із болота його душі. І з цим він нічого не міг вдіяти. Він сам себе карав.
Зюскінд своєю повістю-притчею відкриває нам таємницю людських стосунків. Запах, вважає автор, у той чи інший спосіб впливає на підсвідомість людини і викликає у неї різні почуття, навіть якщо людина і не здогадується про їх джерело. Саме такий винахід зробив Гренуй, навчившись відтворювати будь-які аромати, а потім і почуття. Але трагедія полягає у тому, що генії бувають не лише добрими, а й злими. Саме це і викликає сум від прочитаної повісті П. Зюскінда. Краса і насолода не можуть створюватися на грунті смерті, насильства і ненависті.
Тож мораль притчі П. Зюскінда: якщо геній обирає шлях зла, безмірна сила його таланту знищує його самого й не залишає нічого корисного для світу. Тому історія й не зберігає імен таких людей.
