Летить повз Сова.
– Здоров, – каже, – друже!
А дід їй:
– Ти, Сова, – відчайдушна голова, вуха сторчком, ніс гачком. Ти від сонця ховаєшся, людей цураєшся, – який я тобі друг!
Розсердилася Сова.
– Гаразд же, – каже, – діду! Не стану ночами до тебе на луг літати, мишей ловити, – сам лови.
А дід:
– Бач, лякати надумала! Утікай, поки ціла.
Полетіла Сова, забралася в дуб, нікуди з дупла не летить.
Ніч прийшла. На дідовому лузі миші в норах свистять-перегукуються:
– Глянь-но, кума, чи не летить Сова – відчайдушна голова, вуха сторчком, ніс гачком?
Миша Миші у відповідь:
– Не бачу Сови, не чую Сови. Нині нам на лузі роздолля, нині нам на лузі привілля.
Миші з нір повискакували, миші по лузі порозбігалися.
А Сова з дупла:
– Хо-хо-хо, діду! Дивись, як би біди не вийшло: миші-то, кажуть, на полювання пішли.
– А нехай йдуть, – говорить дід. – Миші не вовк – не заріжуть телиці.
Миші по лузі нишпорять, джмелині гнізда шукають, землю риють, джмелів ловлять.
А Сова з дупла:
– Хо-хо-хо, діду! Дивись, як би гірше не вийшло: всі джмелі твої розлетілися.
– А нехай летять, – говорить Старий. – Що від них толку: ні меду, ні воску, – пухирі тільки.
Росте на лузі конюшина кормовиста, головою до землі висне, а джмелі гудуть, з луків геть летять, на конюшину навіть не дивляться, пилок з квітки на квітку не носять.
А Сова з дупла:
– Хо-хо-хо, діду! Дивись, як би гірше не вийшло: не довелося б тобі самому пилок з квітки на квітку розносити.
– І вітер рознесе, – говорить Старий, а сам по потилиці шкребе.
На лузі вітер гуляє, пилок додолу сипле. Не потрапляє пилок з квітки на квітку, – не народиться конюшина на лузі; не до вподоби це Старому.
А Сова з дупла:
– Хо-хо-хо, діду! Корова твоя мукає, конюшини просить, – трава, чуєш, без конюшини, що каша без масла.
Мовчить дід, нічого не говорить.
Була Корова з конюшини здорова, стала Корова худнути, стало молока меншати; пійло лиже, а молоко все рідше та рідше.
А Сова з дупла:
– Хо-хо-хо, діду! Говорила я тобі: прийдеш до мене кланятися.
Старий свариться, а справа-то не клеїться. Сова в дубіу сидить, мишей не ловить. Миші по лузі нишпорять, джмелині гнізда шукають. Джмелі на чужих лугах гуляють, а на дідів луг і не заглядають. Конюшина на лузі не родиться. Корова без конюшини худне. Молока у Корови мало. Ось і чай білити Старому нічим стало.
Нічим стало Старому чай білити – пішов Старий Сові кланятися:
– Вже ти, Совушка-вдовиця, мене з біди виручай: нічим стало мені, старому, білити чай.
А Сова з дупла очиськами луп-луп, ножищами туп-туп.
– Ото ж бо, – каже, – діду. Дружно не сутужно. Думаєш, мені-то легко без твоїх мишей?
Пробачила Сова діда, вилізла з дупла, полетіла на луг мишей лякати.
Сова полетіла мишей ловити.
Миші з переляку поховалися в нори.
Джмелі загули над лугом, почали з квітки на квітку літати.
Конюштна червона стала на лузі наливатися.
Корова пішла на луг конюшину жувати.
Молока у Корови багато.
Став дід молоком чай білити, чай білити – Сову хвалити, до себе в гості кликати, поважати.
