Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданщиком, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають! Що зароблять — то проїдять, та й нема. От баба і напалась на діда: «Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою». — «Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався?» — «Зроби, я вже знаю навіщо». Дід — нічого робить — взяв зробив солом’яного бичка і осмолив його смолою.

Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь. Наскочив на бичка: «Хто ти такий? — питає. — Скажи мені». А бичок і каже: «Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!» Бичок нічого, мовчить. Ведмідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддирати. Оддирав-оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бозна-куди. От баба прокидається, аж бичка і нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: «Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий!» Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його у погріб.

От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба уже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, па травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка: «Хто ти такий, скажи мені!» — «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». — «Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то сучого сина собаки обідрали». — «Бери!» Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв-драв та зубами й застряв, що ніяк уже і не оддере. Що хоче назад — то ніяк… Він так вовтузиться з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка уже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув.

Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Біжить лисичка: «Хто ти такий?» — питає бичка. «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». — «Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку; сучого сина хорти трохи шкури не зняли!» — «Бери!» Ув’язла і лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала. Дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика піймали.

От як назбиралось їх, дід сів над лядою у погребі, давай гострить ніж. Ведмідь його й питає: «Діду, навіщо ти ніж гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та зробить з тієї шкури і собі й бабі кожухи». — «Ой не ріж мене, дідусю, пусти лучче на волю; я тобі багато меду принесу». — «Ну, гляди!» Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: «Діду, навіщо ти ножа гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та на зиму теплу шапку пошить». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену». — «Гляди!» І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: «Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?» — «У лисички, — каже, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять». — «Ой не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей, і курей принесу!» — «Ну, гляди!» І лисичку пустив. Остався один зайчик. Дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а він і каже: «У зайчика шкура м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички і капелюхи». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі стьожок, серьог, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!» Пустив і того.

От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — дер-дер! Щось до діда в двері. Баба прокинулась: «Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить; піди подивись». Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знову — дер-дер! Коли вийшов — аж повен двір овець вовк понагонив. От незабаром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, серьог, намиста доброго… І дід рад, і баба рада. Взяли попродали овечки та накупили волів, та став дід ходить тими волами у дорогу, та так розбагатіли, що не треба лучче.

А бичок, як не стало вже треба, поти стояв на сонці, поки й розтав.


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...
error: Вміст захищено!!