Друкувати
БАЙКА (лат. fabula — оповідь) це — мала ліро-епіч. форма оповідного характеру, у віршах або прозі, шо має алегоричний інакомовний зміст, пов’язаний з повчанням, напучуванням, моралізаторством, який втілюється в образах людей, тварин, рослин, предметів і явиш навколишнього світу.

Байка (від давньорус. баять, байти, тобто говорити, розповідати) — невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків. Фабула байки завжди стисла, дія розвивається швидко. Іноді цьому сприяє діалогічна будова твору. Пишуться байки переважно так званим вільним віршем. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше — на початку.

Байка належить до жанру дидактичної літератури, в якому разом із короткою розповіддю прозою чи віршем сформульовано моральний висновок, що надає розповіді алегоричного характеру. Головним принципом творення байки є алегорія – перенесення рис характеру людей в образи тварин, птахів риб, рослин тощо. Розповідною частиною байка подібна до казки, новели, анекдоту, а висновком-мораллю – до прислів`їв і приказок. У байці найчастіше наявний комізм або соціальна критика

Історія байки

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н. е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.

Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід’ємні особливості байки.

Байка в Українській літературі

Байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Байки бувають віршовані та невіршовані. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода «Баснями харьковскіми» (1753—1785).

У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.

Розквіт жанру в українській літературі пов’язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.

У 20 столітті байки писали Василь Блакитиний, Сергій Пилипенко, Микита Годованець, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий, Леонід Глібов та ін.

Байка нині зазнає певної еволюції. Крім сюжетних байок, з’являються байки-приповідки («ліліпути»), а також байки-епіграми, байки-жарти, байки-пародії тощо.

Хто засновник жанру байки?

Засновником жанру байки вважається Езоп (VI—V ст. до н. е.), його традицію продовжили Федр (І ст. н. е.), Ж. Лафонтен (XVII ст.), І. Крилов (XIX ст.), в українській літературі — Г. Сковорода, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Глібов, М. Годованець та ін.

Сам Леонід Глібов так висловився про байку:
Здається, байка просто бреше,
А насправді ясну правду чеше.
Нікого в світі не мине,
Читайте, згадуйте мене.

Цікаві розділи в продовження:

Леонід Глібов байки
– Біографія
– Цікаві факти з життя
– Байки для дітей
– Вірші
– Акровірші

Рейтинг: 4 - 6 Голосов