Діждемо пори, що й ви злізете з гори.
Діждемо пори, що й ми вилізем з нори.
Думав попить та поїсти, а вони танцювать заставили.
Ждав горіхів, коли мав зуби, але їх принесли тоді, як уже зубів нема.
Жди, поки рак свисне.
І наша правда буде, та нас не буде.
Казала Ганна, що надія марна.
Коли ж той чорт помре, як він ще й не хворав.
Курчат рахують по-осені.
На вітер надіятись, без мелива буть.
Не на те козак п’є, що є, а на те, що буде.
Не надійся, дід, на гарний обід.
Не тим капля камінець довбає, що сильна, а тим, що часто падає.
Нічого — ми підождем, а все-таки своє візьмем.
Поки у баби поспіють книші, то у діда не буде душі.
Сиди у моря й жди погоди.
Та це ще по воді вилами писано.
Терпіння та труд усе перетруть.
То були тільки квітки; пожди — побачиш і ягідки.
То не солдат, що не хоче бути генералом.
Хто тоне той за ніж хватається.
Ще до твоєї пори багато води втече.
Якби знав, де впав, то й соломи б підослав.
Якби знаття, що в кума пиття, то й дітей би забрати.
