Ото якось пiдмiтав у дворi та й знайшов пшеничний колос.
— Круть, Верть, — став гукати пiвник, — а гляньте-но, що я знайшов!
Поприбiгали мишенята та й кажуть:
— Коли б це його обмолотити.
— А хто молотиме? — питається пiвник.
— Не я! — одказує одне мишеня.
— Не я! — каже й друге мишеня.
— Я обмолочу, — каже до них пiвник. I взявся до роботи.
А мишенята й далi граються.
От вже й обмолотив пiвник колосок та й знов гукає:
— Гей, Круть, гей, Верть, а йдiть гляньте, скiльки зерна я намолотив!
Поприбiгали мишенята.
— Треба, — кажуть, — зерно до млина однести та борошна намолотити.
— А хто понесе? — питає пiвник.
— Не я! — гукає Круть.
— Не я! — гукає Верть.
— Ну, то я однесу, — каже пiвник.
Узяв на плечi мiшок та й пiшов. А мишенята собi одно скачуть — у довгої лози граються.
Прийшов пiвник додому, знов кличе мишенят:
— Гей, Круть, гей, Верть! Я борошно принiс.
Поприбiгали мишенята, порадiли:
— Ой, пiвнику! Вже тепер тiсто треба замiсити та пирiжечкiв спекти.
— Хто ж мiситиме? — питає пiвник.
А мишенята й знов своє:
— Не я! — пищить Круть.
— Не я! — пищить Верть.
Подумав, подумав пiвник та й каже:
— Доведеться менi, мабуть.
От замiсив пiвник тiсто, принiс дрова та й розпалив у печi. А як у печi нагорiло, посадив пирiжки. Мишенята й собi дiло мають: пiсень спiвають, танцюють.
Аж ось i спеклися пирiжки, повиймав їх пiвник, виклав на столi. А мишенята вже й тут. I гукати їх не треба.
— Ох, i голодний я! — каже Круть.
— А я який голодний! — каже Верть.
Та й посiдали до столу.
А пiвник i каже:
— Стривайте-но, стривайте! Ви менi перше скажiть, хто знайшов колосок.
— Ти, — кажуть мишенята.
— А хто його обмолотив?
— Ти, — вже тихiше вiдказують Круть iз Вертем.
— А тiсто хто мiсив? Пiч витопив? Пирiжкiв напiк?
— Ти, — вже й зовсiм нищечком кажуть мишенята.
— А що ви робили?
Що мали казати мишенята?
— Нiчого.
Стали вони тут вилазити з-за столу, а пiвник їх i не тримає. Хто ж отаких лiнюхiв пирiжками пригощатиме?
