Пошук по сайту

Не знаючи турбот і горя,

Сторожував Мурко в коморі.

Хвалив свою роботу без кінця.

Кусок потягне свіжого м’ясця,

Умне й на цілу ніч лягає спати –

Нащо Мишей тих чатувати?

Якось Мишва, гарцюючи безперестанку,

Мурку хвоста одгризла на світанку.

І соромно, і боляче було.

Та поступово зажило

Й забулося…

Тепер того Кота,

Буває, Котеня спита:

– А де ви, дядю, позбулись хвоста?

Мурко поважно піднімає морду

І каже гордо:

– Цього не таю.

Був за громадське у нерівному бою.

А бач же, не дали медалі.

Лишаю байку без моралі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *