Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Дід куняє за столом,

В чарці вуса мочить,

Все про молодість свою

Тихо щось торочить.

— Ох і парубок я був!

Ззаду і спереду,

Дівки липли всі до мене,

Як мухи до меду.

Одна була дуже гарна,

Вже й забув як звали,

Хлопці всі завжди на неї

Так і заглядали.

Струнка, спритна і весела,

Не дурна собою,

Ясні очі волошкові,

З русою косою.

Де вона тепер, красуня,

Чи ж мене забула,

Чи така іще вродлива,

Як дівкою була?

От би стріти ненароком,

Як приємно б стало,

І до себе пригорнути,

Як колись бувало.

Бабка, що сиділа поруч,

Щиро розсміялась

І до діда здивовано

Й собі обізвалась.

— Ти що, старий,

з глузду з’їхав?

Та що це з тобою!

Це ж я дівкою ходила

З русою косою.

Забув, як ми під вербою

З тобою сиділи

І ті ж очі волошкові

На тебе гляділи?

— Та невже?! —

питає дід. —

Ну й в халепу втрапив!

Як же я вже постарів,

Пам’ять геть утратив.

— Скаржишся, що постарів,

Пам’ять свою лаєш.

Бо ріднішу ти за мене

Оковиту маєш.



1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(1 оцінок, середня: 1,00 з 5)
Завантаження...