Олесь Гончар хронологічна таблиця

Олесь Гончар хронологічна таблиця
Олесь Гончар коротка інформація:

Ім’я при народженніОлександр Терентійович Біличенко
ПсевдоОлесь
Народився3 квітня 1918
Ломівка, Катеринослав, Російська СФРР
Помер14 липня 1995 (77 років)
Київ, Україна
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоУНР, СРСР, Україна
Національністьукраїнець
ДіяльністьПрозаїк
Alma materДНУ ім. О. Гончара і ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творівукраїнська
Роки активності1930-ті — 1995
Напрямоксоціалістичний реалізм
Жанрроман, повість

Олесь Гончар біографія повністю текст

ДатаПодія
3 квітня 1918Народився в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах Дніпропетровська) у родині Терентія Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків.
1921Після смерті матері, із Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області. Бабуся замінила майбутньому письменникові матір.
1927При вступі до школи був записаний як Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері).
1936Коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися
до 1938До вступу в Харківський університет він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник.
Вереснь 1938Вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Через багато років письменник згадував: «Коли я переступив поріг університету, у всьому місті, гадаю, не було людини, щасливішої за мене, здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив я в цей сонячний храм науки…»
Червнь 1941О.Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя», за який був нагороджений державною премією ім. Т. Шевченка. Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом.
Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім «Прапороносців».
1942-1945Робота над «Прапороносцями» тривала три повоєнних роки у місті Дніпропетровськ, де він жив у районі Ломівка в домі у своєї сестри.
1946Завершує навчання в ВНЗ.(Дніпропетровський університет)
1946-1948На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману («Альпи»; «Голубий Дунай»; «Злата Прага). Високу оцінку творові, відзначеному двома Сталінськими преміями, дали тоді Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня.
40-х і на початку 50-хВін пише низку новел («Модри Камень», «Весна за Моравою», «Ілонка», «Гори співають», «Усман та Марта» й ін.), багато в чому суголосних з «Прапороносцями». У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена полтавчанка», очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.
1951«Південь»,повість «Микита Братусь»
1952дилогія «Таврія»
1953«Дорога за хмари»
1955«Щоб світився вогник»
1957«Перекоп»
1958«Чари-комиші»
1959–1971Голова правління Спілки письменників України
1959–1986Секретар правління Спілки письменників СРСР.
1963Романи «Тронка», (в грудні 1964 передав у бібліотечний фонд грошову винагороду Ленінської премії, присудженої йому за роман «Тронка»)
1968«Собор»
1970«Під далекими соснами»
1972Повість «Бригантина»
Від 1973Голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.
1974«Пізнє прозріння»
1976«Берег любові»
1980«Твоя зоря»
12 березня 1992«Відповідаю другові на листа. Пишу про полеміки з людьми, які були в таборах. Серед них поширене уявлення, що тільки вони боролися з тоталітаризмом, тільки вони захищали українську духовність; а ті, хто був по цей бік табірних дротів, лише, мовляв, догоджали режимові та мовчки чухали чуби. Я ж стояв і стою на тому, що вся Україна в міру можливого захищала себе як націю і що Рух Опору, подібно як свого часу у Франції чи Польщі, і в нас був усенаціональний. Не кажучи вже про суцільно нескорену Галичину, відомо, що й Східна Україна, все наше Подніпров’я, нещадно зрусифіковане, задушене, затероризоване, раз у раз заявляло про себе протестами і воістину мужніми вчинками. В цьому я пересвідчився ще під час «соборної історії», коли тисячі не знайомих мені людей, ризикуючи собою, стали на захист книги й підтримали автора своїми безстрашними листами. Писали робітники заводів, озивалася звідусіль трудова Україна… А Василь Симоненко, Алла Горська, Григір Тютюнник, композитор Івасюк, Маргарита Малиновська, краєзнавець із Запоріжжя Микола Киценко та ще безліч інших? Хіба всі вони не були учасниками всеукраїнського Опору, хоча й судилося їм бути по цей бік концтабірних дротів!..»
14 липня 1995Помер. Похований на Байковому цвинтарі.

Біографії

Посилання

Рейтинг: 5 - 1 Голосов