“Лишенько моє, тепер ніяк утекти до лісу! — подумав олень.— Ану ж бо сховаюся в отому винограднику”.
Олень щодуху кинувся вниз. А мисливці, напнувши тятиви, побігли слідом. Проте олень устиг заховатися.
— Стійте! —гукнув один мисливець.— Оточіть виноградник та гарненько видивляйтеся — він десь там. А коли вибіжить на поле, ми одразу його побачимо.
Мисливці поставали, пристерігаючи за кущами винограду. Але олень заховався так добре, що жодне око не могло його примітити.
— Де ж він дівся? — питає один із мисливців.
— Напевне, встиг ускочити в ліс,— каже другий.
— Ні,— докинув третій,— ми добре пильнували і, коли б він з’явився, неодмінно побачили б.
— У полі теж не видко,— промовив четвертий.— Що ж робити?
— Ще пошукаймо,— озвався п’ятий мисливець.— Не знайдемо — що ж, нічого не вдієш.
Мисливці востаннє обдивилися виноградник, та знову марно. Нарешті їм набридло шукати і чекати.
— Ходімо,— каже один,— певне, олень таки втік од нас.
— Ходімо,— погодились мисливці та й подалися гуртом геть.
Олень дуже зрадів, побачивши, що його вороги пішли:
— Я врятувався — аж не віриться!
Та й ну на радощах шматувати листя й солодкі грона винограду!
Біг олень од куща до куща, розсував гілки, розгойдував листя — одне слово, геть знетямився й забув про небезпеку.
І скоїлося непоправне — треба ж було озирнутися одному мисливцеві!
— Гляньте! — гукнув він до товаришів.— У винограднику щось ворушиться! Ходімо подивимось, що воно таке! Мерщій!
Мисливці побігли до виноградника — і побачили оленя.
— Ось він!
Олень кинувся тікати, мисливці — за ним.
Мчить олень, серце йому калатає із жаху, а в голові одна думка снується:
“Чому я не стояв нишком у винограднику? Він сховав мене від небезпеки, а я, невдячний, потоптав гостинність його й доброту, понівечив. От і караюсь по заслузі!”
Отак і деякі люди бувають покарані за те, що не цінують своїх благодійників.
