Друкувати

Вовк і ягня Езоп

Вовк побачив, що Ягня п’є воду з річки, і хотів знайти якийсь слушний привід, щоб його з’їсти. Отже, хоч він стояв і вище по течії, але почав обвинувачувати Ягня, що воно каламутить йому воду й не дає пити. Ягня відповідало, що воно п’є, торкаючись води тільки краєчком губ, і що, зрештою, воно, стоячи внизу, не може йому каламутити воду. Тоді Вовк зауважив:

— Минулого року ти зневажило мого батька.

— Мене тоді й на світі не було, — відповіло Ягня.

Але Вовк сказав йому:

— Хоч би як ти виправдовувалось, я все одно тебе з’їм.

Так навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.

Езоп лисиця і виноград

Молода Лисиця побачила, що з виноградної лози звисають грона, і захотіла дістати їх, але не змогла. Відходячи, сказала сама до себе:

— Вони кислі!

Так і в людей буває. Коли хто неспроможний досягти чогось, посилається на обставини.

Езоп крук і лисиця

Крук украв шматок м’яса і сів на якесь дерево. Побачила це Лисиця з захотіла відібрати м’ясо. Вона стала перед Круком і почала вихваляти його велич і красу, кажучи, що йому найбільше з усіх годилось б царювати над птахами, і це сталося б напевно, коли б він мав голос.

Крук хотів похвалитися, що голос у нього є, закрякав і випустив м’ясо. Лисиця підбігла, схопила м’ясо і сказала: ” О Круче, коли б ти мав також розум, тобі більше не бракувало б нічого, щоб стати царем”.

Ця байка стосується нерозумної людини.

Два цапики Езоп

Текла зеленою долиною жвава синя річечка. Замість моста через неї було перекинуто вузеньку кладочку, якою заледве одна людина могла перейти.

Ось на цій кладочці зустрілися одного погожого дня два цапики. Один, біленький, свійський, довго пасся на крутому березі річки, і йому обридла трава, закортіло посмакувати листям кущів, що росли на леваді. А другий, рудий, дикий, хотів вилізти на гору, до своїх родичів.

Отож як зустрілися вони на кладці, білий цапик і каже гречно:

— День добрий, любий мій. Даруй мені, але нам тут не розминутися. Будь ласка, біжи назад, дай мені перейти, а потім і ти перейдеш.

— День добрий,— відповідає рудий,— але я не збагну, чому мушу вертатися я, а не ти.

— Бо я перший ступив на кладку…

— Ні, то я перший! Ти ще тільки підходив, коли я був уже на кладці.

— Далебі, ти недобачаєш, бо якби мав добрий зір, не казав би так. Я перший зійшов — я й перейду перший. А до того ж знай — ти мені не рівня!

— Не рівня? А то чому?

— Хоч би тому, що я не дикун, як ти. Я шляхетного роду, отже всюди маю першенствувати.

— Шляхетнішого за мій рід не буває! — гордовито відказав рудий.— Ми завжди здорові та дужі. Ми їмо гірські трави й п’ємо кришталеві джерельні води. Ми мчимо високими горами разом з вітром; нас не лякає ні дощ, ані сніг. Та звідки все те тобі знати, як ти народився й живеш у хліві?

І дикий цапик зневажливо посміхнувся.

— Так, у хліві, в затишку й теплі! — вигукнув білий, не тямлячися з гніву.— Ану геть, дай пройти!

— Ба ні! Спершу я перейду! — затявся рудий.

— Ниций, невихований цаписько! Що за лиха година мене з тобою звела! — шаленів білий.

— То дай мені дорогу, як ти вихований!

— Тобі не поступлюся! Та чи таке десь чувано, щоб цап шляхетного роду давав дорогу нікчемам? Поглянь лишень на мою шерсть — яка вона довга та тонка! А як блищить! Справжнісіньке руно! А які в мене вуха! А сережки!

— Ти краще подивись на мої роги, які вони міцні та гострі!

— Е, що там довго балакать! Уступися!

— Ти уступися!і

— Я перший став на кладку!

— Ні, я!

— Я, я, я! І я кращий за тебе!

— Ні, я! Далеко куцому до зайця!

— Повертай назад!

— Не поверну!

— І я не поверну! Трах-тара-рах!

Зійшлися цапики посеред кладки, пхнули один одного рогами раз. другий, та й… шубовсть у воду! Добре, що вміли плавати, то врятувалися. А якби не вміли?..

Лев і ведмідь Езоп байка

Якось тинявся лев лісом, шукаючи поживи. Вже два дні ріски в роті не мав. На третій день зустрів ведмедя.

— Добрий день, друже, куди простуєш?

— Ох, любий леве,— відповідає Ведмідь,— шукаю чогось попоїсти, та нічого немає; такий я голодний, аж живіт до спини прилип.

— І я голодний,— відказує лев.

— То, може, разом пошукаємо харчу?

— Разом то й разом,— згодився лев.— Що знайдемо, ділимо навпіл. Гаразд?

— Гаразд, леве.

І подались вони вдвох шукати поживи в темних лісових хащах. Незабаром надибали мале козеня, що лежало мертве під деревом. Певне, якийсь мисливець підстрелив і не знайшов.

Лев кинувся до козеняти.

— Моє! Я перший угледів!

— Ні, я перший! — заволав ведмідь і собі побіг до козеняти. Схопили вони здобич та й ну тягти кожен до себе!

— Пусти! — рикав лев.

— Ні, ти пусти! — ревів ведмідь.

— Начувайся, це тобі так не минеться! — гарикнув лев, аж листя затремтіло навколо.

— Я не заєць тобі, не кріль, і тебе не боюся! — відповів ведмідь.— Кажу по-доброму — відступися, це моя здобич.

— Щоб я та відступився?

Левові з люті аж очі заслало, і він кинувся на ведмедя. Але той був не з полохливих, то й собі розлютився. І почався жорстокий двобій. Дужі були звірі, силою рівні, та й не боялися зроду нікого. Дряпались, кусалися, качались, несамовито ревли, а біль і шал тільки додавали їм снаги.

— На лихо собі зустрів я тебе! — прогарчав лев.— Ну й дурень же я, що попхався з тобою!

— Так мені й треба, здумав водитися з таким! — бурмотів і ведмідь.— Наче не знав, яка слава про тебе ходить! Хто про тебе добре слово коли сказав?!

— Гр-р-р! Гр-р-р! Гр-р-р!

Кидались один на одного звірі, заганяли пазури один одному в тіло. Люто ревли, гризлися, але ніхто не міг перемогти. Та зрештою знесилились: гули їм з болю голови, кривавились тіла. Знеможені до краю, попадали на землю; несила було й ворухнутися. Лежали так довго, і кожному здавалося, що настала остання його хвилина.

На ту пору поблизу пробігала лисиця. Вона сховалась за деревом і стала стежити, чим же скінчиться герць. Побачивши, що вороги попадали, зразу збагнула: їм уже й кігтем не ворухнути. Лисиця підбігла до них, схопила козеня — і тільки її й бачили. А доганяти левові й ведмедеві незмога — ледве дишуть.

— Не так мене діймає біль та слабість,— каже лев,— як те, що стільки мучився, а скористалася з того лисиця.

— І я про це думаю,— озвався ведмідь.— Ми стільки натерпілися, а здобич дісталася лисиці. Отож треба було таки поділитися козеням. Були б наїлися та й подужчали.

Ворон і Лисиця Езоп

Ворон, схопивши шматок м’яса, сів на дерево, а Лисиця, побачивши його й задумавши відібрати собі м’ясо, зупинилася й почала йому казати, який він величний та гарний, і що йому личило б над усіма птицями царювати, і що так би воно й було, коли б він мав ще голос.

Тоді він, вирішивши довести їй, що й голос має, кинув м’ясо й закричав на всю горлянку, а вона, схопивши м’ясо й втікаючи, сказала: “О, Вороне, все ти маєш — лише розуму тобі бракує!”

Нерозумного чоловіка словом можна вмовити.

Читати всі байки Езопа

Рейтинг: 5 - 2 Голосов