Пошук по сайту

Було це в 70-х роках минулого століття. Мали ми тоді стареньку «Побєду». Щороку їздили нею на відпочинок до Чорного та Азовського морів, на Кубань і в Закарпаття. Одного літа їхали ми до моїх родичів на Дніпропетровщину. А так як швидкість «Побєди» була не більша 50-60 кілометрів на годину, то доводилось шукати місце для ночівлі, бо мали дітлахів 4 і 6 років. Отож їдемо, а дітям наказали дивитись, щоб не пропустити в полі скирту соломи. У цьому «готелі» не раз ночували, бо на справжній у нас не вистачало грошей. Зрештою діти вгледіли скирту за кілометрів два від шосейки. Їдемо до неї польовою дорогою. Раптом мотоциклом доганяє нас міліціонер і подає знак зупинитись. Дивуємось, що ж трапилось? А міліціонер питає:

 

— Куди прямуєте?

 

— До скирти, щоб там заночувати з дітьми, бо вони вже втомилися, а на готель…

 

Міліціонер не дав договорити:

 

— Так я вам і повірю. Он поле кукурудзи, качанчиків захотілось?

 

На таке прискіпування я відповіла:

 

— Мої діти — не зайченята, сирі качанчики не їдять, а зварити нам ні в чому…

 

— Так, — мовив міліціонер, — розвертайтесь і їдьте за мною.

 

Робити нічого, їдемо з каменем на душі: за що? Ось і Новомосковськ. Міліціонер завертає в першу вуличку, де немає жодного будинку, схожого на державну установу, скажімо, на відділення міліції чи ще щось. Зупиняється біля звичайного будинку, відчиняє ворота і наказує:

 

— Заїжджайте!

 

Заїхали у двір. Дивимось: звичайне собі обійстя — літня кухня, хлів, стіл біля кухні. Господар гукає:

 

— Галю, зустрічай гостей. Люди з дороги, зголодніли, тож накрий стола.

 

Вийшла гарна привітна жіночка. Через півгодини на столі було все, що душа бажає. Навіть варені кукурудзяні качани, про які діти мріяли в дорозі.

 

Після вечері господар виніс баян, прийшли сусіди і затягнули українських пісень. Та всі ж голосисті такі, хоч у хор імені Верьовки їх записуй.

 

Піднялися ми раненько. На столі вже стояв сніданок.

 

Довго ми ще спілкувалися з добрими господарями, писали листи, вітали зі святами.

 

І завжди з великою повагою ставились до людини у міліцейській формі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *