Пересядько знав, як цінує Семен Кирикович спокій, ділову, зосереджену на великих проблемах, атмосферу. Знав, але цього разу вирішив знехтувати суворими вимогами керівництва. Ризикував наразитися на незадоволення начальника. І наразився.
— Чого це ти вдираєшся до мого кабінету, немов за
тобою собаки женуться?! — висловився рішуче й недвозначно Семен Кирикович.
Порссядька ця недвозначність до тями не привела. Продовжував нервово пирхати. Потрібні слова, які б хоч що-небудь пояснили, булькотіли в горлянці. Тільки рукою тицяв у бік щільно причинених дверей кабінету.
— Вони… вони,— спромігся нарешті хоч щось вичавити із себе знервований Свирбиченків заступник.— Вони підсумки змагання, бачте, вирішили підбити…
— Ну то й що? Підсумки завжди треба підбивати. А змагання — тим паче,— напутив Пересядька його начальник.
— А я хіба проти?! — аж зойкнув Ларивон Леонідович.— Я хіба що?.. А вони кажуть що?.. Рогачівського їм, бачте, забаглося відзначити! Рогачівський, бачте, у них переможець! А що він такого зробив, ваш Рогачівський?! Що він такого зробив? Кажуть, на роботу не запізнюється, папери вчасно й кваліфіковано готує, відвідувачі на нього не скаржаться, у відрядженнях часто буває, розробив самотужки десять раціоналізаторських пропозицій. «Оце і все?!» — я їх питаю.
— А хіба цього мало? — виявив недоречну цікавість Свирбиченко, та, вгледівши скривлене несправедливою образою обличчя свого заступника, одразу виправився: — Може, є в тебе ліпша кандидатура? То ти б назвав.
— Є. Чого ж їй не бути,— негайно відгукнувся Пересядько.— І я назвав: — Степан Прибилюк.
Прибилюк, Прибилюк,— Свирбиченко морщив своє невисоке чоло, намагаючись щось пригадати.— Чи не той цс Прибилюк, який двічі у витверезнику побував?
— Той самий.
— М-да,— якось невпевнено зреагував на це повідомлення Семен Кирикович.
— Але ж він дав слово, що зав’язує з горілкою. Раз і назавжди. Пам’ятаєте, на загальних зборах дав слово, що не литиме у робочий час. Дав слово і вже два з половиною дні тримає. Ви б подивилися, чого це коштує бідоласі! Людину підтримати треба. Морально й матеріально. А вони Рогачівського вперед пхають, Рогачівського, який ніколи не пив і нити не збирається.
— Однак…— знову Свирбиченко виявив якусь дивну невпевненість.
— Скажете, трудову дисципліну порушує? — випередив начальника Ларивон Пересядько.— Ну, піде людина на якусь годину або на дві раніше з роботи. Так її треба розуміти. Увесь день мучиться з незвички, нервує, що не встигне добігти до найближчого магазину. І знову ж таки: якщо він раніше йде з роботи, то вранці обов’язково пізніше й приходить.
— Справді? здивувався Семен Кирикович і спробував щось подумки підрахувати. Ну, якщо він потім пізніше приходить, тоді зовсім інша справа.
От і я кажу. А вони мені Рогачівського в очі тичуть. Та я десяток Рогачівських на одного Прибилюка не проміняю. Отже, будемо вважати, дорогий Семене Кириковичу, що ми з вами домовилися.
Про що? — не зрозумів свого заступника Свирбиченко.
Прибилюка відзначаємо премією за мужність, виявлену и боротьбі з алкоголізмом і за поведінку, яка сприяє…
Чому саме сприяє? — Свирбиченко сьогодні не встигав за стрімким летом думок Ларивона Леонідовича.
Всьому сприяє,— Пересядько вже майже заспокоївся і стояв на своєму несхитно.— А Рогачівському можна було б і вказати.
На що?
Вказати на те, що він власним прикладом нічого не підтверджує.
– Але ж він не вживає міцних напоїв. Ти сам казав.
Казав і кажу: не вживаєш, так почекай, не пнися
вперед. А ми тим часом інших, достойніших, і відзначимо,
і підтримаємо.
