— Товариші,— почав він.
— Правильно говорилося на вересневому Пленумі ЦК партії, що навіть деякі керівні працівники до ладу не знають сільського господарства і не хочуть його вивчати, а відбуваються загальними формулюваннями, поверховими вказівками, які дають мало користі. Хіба можна визнати нормальним, коли керівник не може навіть назвати ні одного колгоспу, ні одного передового бригадира. Правильно! Соромно було б мені, товариші, коли б я не знав, що в колгоспі «Перемога» високі врожаї… — Найнижчі,— почулося з місця.
— Як найнижчі? — спалахнув керівний товариш.
— Коли я, проїздивши полями колгоспу «Перемога», отам, над річкою, зайшов в урожай, так із головою в тому врожаї захо¬вався, руку підніс — руки не видно!
— Так то ж очереті
— А що з того, що очерет… Але ж високий!!! Прошу не перебивати! Я повинен знати, що в нас найпередовіші голови колгоспів Іван Отудихата, Петро Одімкникомора, Кузьма Перехилипляшка, Степан Недохиличарка, Олекса Перекусисало…
— Та їх уже давно нема! — залунало з задніх рядів.
— Як нема?
— А так — нема!
— Чому нема?
— Та якось так вийшло,— відповів завідуючий відділом сільського господарства,— що Іван Отудихата будував не свинарники, а собі хату; Петро Одімкникомора одмикав не свою власну, а колгоспну комору; Кузьма Перехилипляшка хронічно і не вгаваючи виправдував своє прізвище; Степан Недохиличарка насправді більше скидався на Степана Перехиличарку, а Олекса Перекусисало таки кусав, і добре кусав, тільки не своє, а колгоспне сало. Керівний товариш розгнівався.
— Чому мені про це не доповіли своєчасно? Я мушу поставити питання про те, як завідуючий відділом сільського господарства інформує мене про те, що робиться в його хазяйстві! Безладдя якесь, а не керівництво!
— Та я ж доповідав вам,— боязко промовив завідуючий відділом,— а ви сказали, що…
— Я вам слова не давав! На Пленумі ЦК,— вів далі керівний товариш,— справедливо зауважували: хіба допус¬тимо, щоб керівник не знав, як колгоспи провадять роботу по. забезпеченню тваринництва кормами, які культури, наприклад, краще вирощувати на силос… Справедливе, товари¬ші, зауваження. А невже, товариші, це так трудно засвоїти? Та кожний же з нас, за малим, може, винятком, в дитинстві пас корови і знає, чим його мама чи бабуся годували корову! Невже ми не знаємо, що коровам дають пійло? Невже ми не знаємо, що коровам дають дерть? Чому ми не можемо посі¬яти сотень п’ять гектарів пійла, сотень вісім гектарів дерті? Чому, я вас питаю? Всі присутні на нараді уважно слухали, важко дихали, і ніхто не наважився сказати: справді,— чому? А оратор промовляв далі:
— На Пленумі підкреслювали, що неприпустимо, щоб керівник не розбирався конкретно в перевагах передових методів праці у сільському господарстві… Передові методи… І саме, товариші, в тваринництві… Адже домоглися ми мати по два опороси на рік від свиноматки, домоглися по два і більше ділових поросят? Домоглися! А чому ми від корів цього не можемо домогтися? Ну, я не кажу, щоб по двадцять ділових телят од коровоматки, але по четверо-п’ятеро телят можна? Я гадаю, що, коли ви слухатимете моїх порад, не так трудно це буде зробити. Причім слід домагатися телят з ухилом не в бички, а в телички, щоб перекрити наявність відставання корів у нашому тваринництві. Правильно я говорю? Всі мовчали…
— Потім, товариші, нам слід серйозно подумати про кількість дійок на вимені в корови. Коли ми кількість дійок замість чотирьох доведемо до восьми, молока, безперечно, подвоїться… Завідуючий відділом сільського господарства підвівся, хотів щось сказати, але знепритомнів і з гуркотом упав під стіл. Промовець кинувся до зава і… прокинувся.
— Слава богу… сон! Фу! Збожеволіти можна!
— А ти вчись! — сказала дружина, коли він розповів їй про цей страшенний сон.
Зовсім не зрозуміло нічого!
Треба написати с початку що це сон.