Михайло Грушевський хронологічна таблиця
Михайло Грушевський портрет
Михайло Грушевський хронологічна таблиця
| Дата | Подія |
|---|---|
| 29 вересня 1866 | Михайло Сергійович Грушевський народився в українському містечку Холм (нині на території Польщі, має назву Хелм). Батько, Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов’янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила із сім’ї священнослужителів з містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив’язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття |
| 1869 | Через стан здоров’я батька, сім’я переїзджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870–1878 рр.), згодом — до Владикавказа (1878–1880 рр.) |
| 1880 | Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він з захопленням читає твори М. І. Костомарова, П. О. Куліша, М. О. Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові І. С. Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. |
| 1885 | Майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина» |
| Липнь 1886 | Грушевський пише письмове звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету. |
| 1887 | «Южно-русские господарские замки в половине XVI века» |
| 1889 | «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века» |
| 1890 | Було удостоєно золотої медалі |
| 1890–1894 | Професорський стипендіат Університету Св. Володимира. В цей час Грушевський їздить в наукові подорожі до Москви та Варшави, аби працювати у місцевих архівах. |
| Травнь 1894 | Захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки». Наприкінці свого університетського навчання, Грушевський долучається до українського руху. Володимир Антонович вводить його до складу київської «Громади», таємної організації, що згуртувала довколо себе справжніх патріотів України. В межах, громадівської діяльності, Грушевський опікувався українським гуртком у київській духовній семінарії. В нього вдома часто відбувались таємні сходини семінаристів. |
| 1894 | За рекомендацією В.Антоновича, Грушевський призначається на посаду ординарного професора кафедри «всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» Львівського університету |
| 12 жовтня 1894 | Грушевський зробив свій перший вступний виклад у Львівському університеті. Цей виступ із ентузіазмом був сприйнятий українською громадськістю, велика зала ледве зуміла вмістити усіх бажаючих. На цій посаді Грушевський пропрацював до 1914 року. |
| 1896 | Очолив Історико-філософську секцію Наукового товариства імені Шевченка(НТШ), створив і очолив Археографічну комісію НТШ.Грушевський залучає до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. Він займається редагуванням «Записок Наукового товариства імені Шевченка», і саме завдяки його організаторським здібностям вдалося видати більш ніж 100 томів. В цей час він знайомиться з Іваном Франком і разом вони привертають міжнародну увагу до україністики |
| На початку 1897 | Обирають головою НТШ. Під його керівництвом розроблялися статути НТШ, в основу яких були покладені суто наукові, а не політичні і культурні завдання, що викликало опозиційні настрої щодо нього |
| 26 травня 1896 | У м. Скала (нині смт Скала-Подільська) Михайло Грушевський вінчається з Марією Вояківською. |
| 1897–1898 | Пише І том своє фундаметальної праці — «Історія України-Руси», і вже наприкінці 1898 року, ця робота була надрукована у Львові. Незабаром Грушевський видає ще два томи своєї праці. Ця робота була щиро прийнята в Галичині, проте забороненна російським урядом. |
| 1899 | Він разом із Франком увійшов до Української національно-демократичної партії та очолив міське відділення. Але незабаром, через небажання відлучатись від наукової роботи, вийшов із неї. Був одним з організаторів Української видавничої спілки |
| 1904 | Грушевський відкрив на власні кошти приватну вчительську семінарію в м. Коломия |
| Восени 1905 | Виїзджає в Україну, в цей час він відвідує Київ, Одесу та Харків. |
| Влітку 1906 | Виїхав до Петербурга, де тоді працювала Перша Державна Дума, і взяв активну участь у діяльності Української Фракції, Українського Клубу та у роботі редакції заснованого тоді «Украинскаго Вестника». |
| 1907 | За участі Грушевського, що увійшов до його керівництва, створене нелегальне позапартійне українське громадське об’єднання — Товариство українських поступовців, що згуртувало сили українства й до 1917 року було єдиною діючою українською організацією ліберального напряму. Свою політичну платформу Грушевський базував у той час на принципах конституційного парламентаризму й автономії України |
| 11 грудня 1914 | Грушевського заарештовано жандармерією у Києві за звинуваченням в австрофільстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Відправлений на заслання до Симбірська (нині м. Ульянівськ), склав головування в УНТ. Завдяки клопотанню Петроградської АН, Грушевському було дозволено переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою із забороною викладацької діяльності. |
| 31 березня 1916 | Вчена рада Львівського університету позбавила його посади професора |
| Вереснь 1916 | Переїхав до Москви, де розгорнув активну громадсько-політичну діяльність. Відновив роботу московської філії Товариства українських поступовців, брав участь у роботі видавництва «Украинская жизнь». Прагнув об’єднати опозиційні українські сили. Продовжував наукову роботу, працював в архіві МЗС Росії, Румянцевській бібліотеціці (нині Російська державна бібліотека) над матеріалами до 8-го тому «Історії України-Руси».Волю йому принесла Лютнева революція у Петрограді. |
| 07 березня 1917 | УЦР у Києві заочно обрала Грушевського головою. |
| 10 червня 1917 | Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР. Звернувся до всіх українців із закликом самостійно організовуватися та братися до негайного закладення підвалин автономності. Як голова УЦР добивався від Тимчасового уряду поступок Україні. |
| Березнь 1919 | Емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну й наукову діяльність. |
| 25 серпня 1921 | Повідомлялося про розкол у таборі Українських лівих есерів за кордоном та створення двох групи, які включили кожна-одну з партій: на чолі з М. Грушевським у Відні та на чолі з М. Шаповалом — у Празі. |
| 4 вересня 1921 | В харківській газеті «Вперед» повідомлялося, ЦК Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) виключив Грушевського з рядів партії, заявивши, що його виїзд до УСРР став зрадою партії, оскільки Грушевський не погодився з рішенням про рееміграцію з ЦК УПСР. |
| 1923 | Був обраний академіком ВУАН(Національна академія наук України) |
| Березнь 1924 | Із сім’єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI–XVIII століттях |
| 14 квітня 1926 | Політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Грушевського на посаду президента ВУАН |
| 12 січня 1929 | Загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. |
| 25 квітня 1929 | На засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії. |
| З осені 1929 | Почався погром історичних установ, створених Грушевським. |
| Січнь 1931 | На засіданні історичних установ ВУАН замість історичної секції, очолюваної Грушевським, створено історичний цикл. Більшість співробітників і учнів Грушевського було заарештовано й заслано |
| 7 березня 1931 | Грушевський переїхав до Москви. |
| Від 1931 | Змушений був жити в Москві. |
| 23 березня 1931 | Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі погрозами ув’язнити його доньку Катерину, 5 січня 1933 року справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом — з огляду на його… смерть. |
| 25 листопада 1934 | І все ж не виконали цього вироку одразу ж, а відтермінували його до 25 листопада 1934 року, коли Грушевський справді помер у Кисловодську від сепсису через три дні після операції з видалення фурункула. Операцію цю провів головний лікар місцевої лікарні, котрий хірургом… не був. А перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом… Тіло Грушевського перевезли до Києва і поклали в головній залі Української Академії Наук, а 29 листопада відбулися похорони. Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 6, біля Вознесенської церкви). Автори пам’ятника скульптор І. В. Макогон і архітектор В. Г. Кричевський. |
Біографії
Посилання
