Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Десь в одному селі жили собі чоловік та жінка. Була у них дочка-одиначка, дівчина-підліток, та така клепана на язик, гостра та розумна, хоч би й кому не попустить, хоч кому носа втре. Всі на селі звали її за це «бідовою». Сповнилось їй вісімнадцять років, дівка стала на порі. Батько й мати чекають уже й старостів — от сватати прийдуть.

Одного разу старих десь не було вдома, приходять до неї старости. От поздоровкались вони з дівкою, поклали хліб на столі, а самі посідали собі на лаву. Почали балакати з дівкою й сказали їй, чого прийшли.

— Що ж, — каже дівка, — зараз немає вдома ні батька, ні матері, скажу сама: чи так, чи інак — краще приходьте іншим часом, як будуть старі вдома.

Старости потерлись, пом’ялись, а з хати не йдуть, мов ще чогось чекають.

Тоді дівка й питає:

— Ви, люди добрі, з дороги голодні, певно, — чи не з’їли б чого хоч трохи?

— Од хліба й солі не відмовимося, — сказав один староста. — Даси — перекусимо й спасибі скажемо, а не даси — воля твоя.

— То й гаразд, — каже дівка. — А чого ж вам подавати, чи одбутного чи прибутного, а чи того, що вгору дивиться?

Ззирнулися старости з молодим та й не знають, що відповісти. Далі староста й каже:

— То давай уже хоч і того, що вгору дивиться.

Хутенько нарізала дівка паляниці, накришила цибулі в полумисок, поставила на стіл і припрошує старостів їсти. Закрутили старости носами, ззирнулися знов з молодим, сидять, а їсти і в рот ніхто не взяв. Дивна була їм ця загадка, а ще дивнішою здалася сама дівка.

Почалась знов балачка з дівкою. Старостам, бачте, хотілось, щоб її на чомусь приткнути. Так куди тобі, — котрий що б не сказав або не спитав, то вона так розумно, гостро й до шмиги йому відріже, що той тільки очима кліпає та раки пече.

Староста й каже:

— Годі у піжмурки грати, краще розтовкмач нам, дівчино, що то воно значить — одбутне, прибутне і те, що вгору дивиться!

— А он воно що, — одмовля дівка, — сало — одбутне, бо ним усякі зачіпки одбувають; молоко-дійне — прибутне, бо ним хоч і одбувають всякі зачіпки, але ж і воно прибуває в господарстві, коли хто корови свої дійні має; що вгору дивиться — цибуля, бо коли вона що в грядках восени стирчить, то мов хто з землі угору дивиться.

Пореготались та подивувались старости, що такої немудрої загадки не знали, і ладнаються йти до господа. От як повилазили старости з-за столу, дівка до їх та й питає:

— Скажіть же мені, що ви за люди й звідкіль родом? А то як прийдуть батько та мати, то я й не знатиму, що їм про вас казати.

— Мене, — каже староста, — прозивають Кущем, підстаросту Лопухом, а молодого — Ломакою, старі ваші про нас чували.

— Е, коли так, то й я вас усіх трьох знаю, — каже дівка, — під кущем я спати лягала, лопухом від сонця себе закривала, а ломакою свині з череди проганяла: знаю вас усіх, знаю!

Мов приском старостів та молодого вража дівка обсипала, стало їм і соромно, і сердито на гаспидську дівку за таку відповідь, але ж боялись її ще займати, щоб чим кращим, бува, не повітала.

Віддала дівка старостам хліб, попрощались вони з нею і пішли до свого села та всю дорогу дивувались з бідової дівки. Прийшов ото молодий додому та й хвалиться батькам, як і що було у старостів з дівкою. Зареготав старий та й каже:

— Бо то, сину, ви усі троє були дурні, а вона розумна. Коли хочеш знати, отак завжди розумні люди вгадують дурнів.

— Ні, тату, ми не дурні, але ж з нею і сам дідько болотяний не збалакає, — одмовив син.

— І гаразд, — каже старий, — коли ти й справді розумний, то візьми сивого барана, пожени на ярмарок, продай не продай, солі купи, випий і закуси та ще й додому барана приведи. Коли це зробиш як слід, ти, виходить, розумний, і дівка буде твоя, а як ні — ти дурень, і не тобі вона судилась.

Жене ото парубок барана на ярмарок продавати та все мізкує: як би його продати так, щоб упасти й не забитись, щоб кози були ситі й сіно було ціле, як його батькові хочеться.

Трапилось йому гнати свого барана якраз тим селом, де жила бідова дівка. Згадав він дівку та й думає: «От би хто одгадав батькову загадку». Тільки він подумав це, аж чує, щось неподалік від нього кашлянуло.

— Кахи, чорнявий, озирнись-бо, лукавий!

Озирнувся парубок, дивиться, аж це та бідова дівка, стоїть коло криниці, воду бере.

— А чого це ти, парубче, такий сумний?

— Еге, чого!.. Ти б не була сумною, коли б тобі загадали таку загадку, як мені: барана продати не продати, випити, закусити, солі купити та ще й цілого барана додому пригнати, — а я, бач, не дійду своїм розумом, як це зробить, — каже парубок.

А дівка йому:

— Ось послухай мене, дурної, то, може, й порозумнішаєш. Як приженеш ти барана на ярмарок, позич у когось ножиць, обстрижи вовну з його, продай її, за ті гроші випий, закуси, солі купи, а обстриженого барана додому батькові поженеш.

Зрадів парубок, зареготав, аж у долоні сплеснув, навіть дівці за пораду не подякував та мерщій потурлив барана на ярмарок.

Зробив на ярмарку усе, як йому порадила дівчина, й повернувсь додому дуже веселий, що батькового барана продав не продав, випив, закусив, солі купив, ще й барана цілого назад пригнав.

Заходить у хату, а батько й питає:

— Ну, що, синку, поярмаркував?

— Поярмаркував, тату, та ще й як — усе зробив, як веліли, — одказує син.

— А хто ж це навчив тебе так зробити? — питається старий.

— Хе! А хто ж? Сам! Голову маю, ну й допетрав, як і що.

— Ну, аби так, — каже батько, — тільки ж мені здається, що тут не без чужого розуму обійшлося, бо я тебе гарненько знаю!

Другого дня заходить до батька молодого їх сусід, що підстаростою був, та й питає:

— А що, чи продав наш князь барана?

— Ні, не продав, і я й не велів продавати, а тільки загадував йому наздогад, розуму вивідував: продати не продати, випити, закусити, солі купити й барана назад пригнати, ну, він так і зробив, а хіба що? — запитує старий.

— Та, бачте, свате, трапилось мені, йдучи на ярмарок, відпочивати в однім селі, під вербою коло криниці. Дивлюсь, жене наш князь барана на ярмарок. «З ним і піду», — подумав собі. Коли це дівка, що брала воду, кашлянула нашому-таки князеві та й питає — чого такий сумний. А він і одмовляє їй: «Еге, чого! Ти б, — каже, — побула смутною, якби тобі загадано таку загадку, як мені: барана продати й не продати, і випити, й закусити, і солі купити, та ще й барана додому пригнати, а я, бач, не дійду своїм розумом, як це зробити». От дівка й радить йому, щоб він, пригнав барана на ярмарок, обстриг його позиченими ножицями, вовну продав, за ті гроші випив, закусив, солі купив, а обстриженого барана додому пригнав. Придивляюсь я до цієї дівки, аж це та сама, до якої ми сватати вашого-таки парубка водили. Таке-то мені трапилось бачити й чути, тим і забіг розпитати — як і що тут у вас?

— Так ось воно як! Сину, сину, а йди лиш сюди! — гукнув старий на парубка. — Так ото воно як, сину! Це гарно, дуже гарно! А ти ж мені казав, що своїм розумом дійшов, додумав?! Дурень же ти, сину, дурень, та ще й брехун великий. Хіба ж ти, сину, забув, що кажуть люди: брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. Але щоб таким дурнем та брехуном не згинути, то бери мерщій старостів та йди до тієї ж таки дівки й добувайся від неї слова. Дівка вона, бачу, розумна, кажуть, і роботяща: буде тебе на розум наставляти в господарстві, і все буде гаразд, віку доживеш по-людському, а як же візьмеш таку, як і сам, овечку, то й кури тебе, як я вмру, загребуть.

Знов старий заслав старостів до бідової дівки, навіть і сам не полінувався піти туди, щоб допомогти зробити діло як слід.

То й посватали ту дівку.

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...

Безпровідні навушники Airpods
сумісність з Android та iOS!
1:1 AirPods-ніяких відмінностей від оригіналу по звуку, функціоналу, зовнішнім виглядом.