Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Раз прийшов медвідь до лісу, сів собі на колоду та й каже: «Так мені щось гірко, що не знаю, де ся діти». Але нагадав собі за мед. «Йой, — каже, — та то бджоли такого меду мають — повні магазини, а мені аби було гірко?! Я, — каже, — іду зараз та й пошукаю за пасікою та й дам собі раду!» Пішов медвідь шукати пасіки.

Іде він лісом, іде та й усе нюхає, усе зазирає на дерева, чи нема де бджіл. Але на однім місці сів він собі на пеньок та й каже: «Уже-м ся дуже змучив, я собі тут посиджу, може, якась бджола надлетить, то я ся буду її питати, де она має свою хату». Сидить він, сидить, але дивиться — одна бджола п’є мед; сіла на цвіток та й п’є. А він таки борзо хап за крильця та й підвів її до вуха, аби чув, що она буде казати. А она лиш: «Йо-о-ой! Йо-о-о-ой!..» Каже медвідь: «Не пущу тя, доки мені не скажеш, де твоя хата». Гадає бджола: «Що робити, аби жити?» Каже йому: «Дуруй мені життя, бо я хати не маю». А она має хату, але не хоче йому показати, аби не збурив усеї пасіки. А медвідь потряс нею та й кладе знов до вуха, каже: «Но, як ти хати не маєш, то будемо жити разом; я також хати не маю, а дуже мені гірко, то ти мене маєш годувати медом. Я тебе пущу, але маєш коло мене лазити по цвітові, збирати мед та й маєш мені насипати на язик. Але пам’ятай: якби-с задумала тікати, то лиш не встигнеш підлетіти — та й смерть; гинеш, ади, зараз у моїх лабах». Каже бджола: «Добре». Но не пустив він її зараз відразу, але уперед пішов та й уломив собі тугу галузу з листом, аби бджолу убити, якби вона захотіла тікати. «Но, — каже медвідь, — дивися, аби-с не пробувала тікати». — «Ой, не буду», — каже бджола.

Медвідь пустив бджолу на квітку, та й вона ссе мед. Як виссала з одного, а медвідь каже: «Лізь на другий!» Та й вона збирала аж під вечір. А медвідь питається усе: «А що є багато?» А вона каже: «Зараз, зараз».

Але вона собі гадає, як би то збутися того ворога? Гадає: «Ніц, лиш як ся смеркне, а я упаду межи траву, межи зілля та й пропаду; він мене потемки не знайде». Но, смерклося уже добре, а медвідь каже до неї: «Ано, ходи сюди, уже не можу витримати; давай сюди мед». Та й хап бджолу за крило і несе в рот. Але бджола спудилася та й каже: «Клади мене на язик борше, бо мед капає уже на землю». Медвідь отворив рот та й поклав бджолу на язик та й слухає, як буде виливати мід солодкий… А бджола разом лиш знялася угору та й полетіла у темний ліс. А медвідь нім на галузу, а то уже не знати, куди махати… Каже він сам до себе: «Який-сми великий, а не мав розуму на маціцьку мушку!»


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...