як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
[hr height=”30″ style=”dots” line=”default” themecolor=”1″]
Дата написання вірша
“Любіть Україну!” — патріотичний вірш Володимира Сосюри, написаний в Києві у травні 1944 року.
Даний вірш — своєрідна поетична сповідь В. Сюсюри, у якій подано образ «вишневої» України. Компонентами цього образу є все, що оточує нас з раннього дитинства і аж до смерті, що живе в нас, дає натхнення, надає самобутньої ментальності. Україна для ліричного героя присутня всюди: «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, й пташині, в кривеньких тинах, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі…».
Історія написання вірша “Любіть Україну!”
“Повний щастя перемоги і радості повороту на Україну, я 1944 році написав вірш “Любіть Україну!”, який студенти просили по кілька разів читати їм на літвечорах”. (В. Сюсюра)
В 1951 році в газеті «Правда» вийшла стаття «Против идеологических извращений в литературе», яка за цей вірш обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі». Радянську цензуру у вірші не пройшли такі слова про Україну: «Без неї — ніщо ми, як порох і дим».
В. Сосюру перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 року.
Вірш був присвячений приятелю автора Юрію Кобилецькому, декану філологічного факультету Київського університету, який також згодом зазнав утисків з боку влади.
