Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках
Друкувати

Драма-феєрiя в 3-х дiях
СПИС ДIЯЧIВ “ЛIСОВОЇ ПIСНI”

ПРОЛОГ

“Той, що греблi рве”. Русалка.
Потерчата (двоє). Водяник.

ДIЯ I

Дядько Лев. Перелесник.
Лукаш.
Пропасниця (без мови).
Русалка. Потерчата.
Лiсовик.
Куць.
Мавка.

ДIЯ II

Мати Лукашева. Килина.
Лукаш. Русалка.
Дядько Лев. “Той, що в скалi
Мавка. сидить”.
Русалка Польова. Перелесник.

ДIЯ III

Мавка. Хлопчик.
Лiсовик. Лукаш.
Куць. Дiти Килининi
Злиднi. (без мови).
Мати Лукашева. Доля.
Килина. Перелесник.

 

ПРОЛОГ

Старезний, густий, предковiчний лiс на Волинi. Посеред лiсу простора галява з плакучою березою i з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному мiсцi в яро-зелену драговину – то береги лiсового озера, що утворилося з лiсового струмка. Струмок той вибiгає з гущавини лiсу, впадає в озеро, потiм, по другiм боцi озера, знов витiкає i губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посерединi. Мiстина вся дика, таємнича, але не понура, – повна нiжної, задумливої полiської краси. Провесна. По узлiссi i на галявi зеленiє перший ряст i цвiтуть пролiски та сон-трава. Дерева ще безлистi, але вкритi бростю, що от-от має розкритись. На озерi туман то лежить пеленою, то хвилює од вiтру, то розривається, одкриваючи блiдо-блакитну воду.

В лiсi щось загомонiло, струмок зашумував, забринiв, i вкупi з його водами з лiсу вибiг «Той, що греблi рве» – молодий, дуже бiлявий, синьоокий, з буйними i разом плавкими рухами; одежа на йому мiниться барвами, вiд каламутно-жовтої до ясно-блакитної, i поблискує гострими злотистими iскрами. Кинувшися з потоку в озеро, вiн починає кружляти по плесi, хвилюючи його сонну воду; туман розбiгається, вода синiшає.

 

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

З гiр на долину бiжу, стрибаю, рину!

Мiсточки збиваю, всi гребельки зриваю, всi гатки, всi запруди, що загатили люди, – бо весняна вода, як воля молода!

(Хвилює воду ще бiльше, поринає i виринає, мов шукаючи щось у водi).

П о т е р ч а т а

(двоє маленьких, блiденьких дiток у бiленьких сорочечках виринають з-помiж латаття)

П е р ш е

Чого ти тута блудиш?

Д р у г е

Чого зо сну нас будиш?

П е р ш е

Нас матуся положила i м’якенько постелила, бо на рiння, на камiння настелила баговиння, i лататтям повкривала, i тихенько заспiвала:

«Люлi-люлi-люлята, заснiть, мої малята!»

Д р у г е

Чого ж ти тут шугаєш?

П е р ш е

Кого ти тут шукаєш?

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

Тую Русалку, що покохав я змалку, бо водянiй царiвнi нема на свiтi рiвнi!

Збiгав я гори, долини, яри, iзвори, – милiшої коханки нема вiд озерянки.

Зiб’ю всю вашу воду, таки знайду ту вроду!

(Бурно мутить воду).

П о т е р ч а т а

Ой леле! не нуртуй!

Хатинки не руйнуй!

Печера в нас маленька, що збудувала ненька.

Убога наша хатка, бо в нас немає татка…

(Чiпляються йому за руки, благаючи).

Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на днi лежить рибалка над ним сидить Русалка…

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

Нехай його покине!

Нехай до мене зрине!

Потерчата поринають в озеро.

Виплинь же, мила!

Русалка випливає i знадливо всмiхається, радiсно складаючи долонi.

На нiй два вiнки – один бiльший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-пiд нього спадає серпанок.

Р у с а л к а

Се ти, мiй чарiвниченьку?!

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(грiзно)

Що ти робила?

Р у с а л к а

(кидається немов до нього, але пропливає далi, минаючи його)

Я марила всю нiченьку про тебе, мiй паниченьку!

Ронила сльози дрiбнiї, збирала в кiнви срiбнiї, без любої розмовоньки сповнила вщерть коновоньки…

(Сплескує руками, розкриває обiйми, знов кидається до нього i знов минає).

Ось кинь на дно червiнця, поллються через вiнця!

(Дзвiнко смiється).

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(з’їдливо)

То се й у вас в болотi кохаються у злотi?

Русалка наближається до нього, вiн круто вiдвертається вiд неї, виром закрутивши воду.

Найкраще для Русалки сидiти край рибалки, глядiти неборака вiд сома та вiд рака, щоб не вiдгризли чуба.

Ото розмова люба!

Р у с а л к а

(пiдпливає близенько, хапає за руки, заглядає в вiчi)

Вже й розгнiвився?

(Лукаво).

А я щось знаю, любчику, хороший душогубчику!

(Тихо смiється, вiн бентежиться).

Де ти барився?

Ти водяну царiвну змiняв на мельникiвну!

Зимовi – довгi ночi, а в дiвки гарнi очi, – недарма паничi

їй носять дукачi!

(Свариться пальцем на нього i дрiбно смiється).

Добре я бачу твою ледачу вдачу, та я тобi пробачу, бо я ж тебе люблю!

(З жартiвливим пафосом).

На цiлу довгу мить тобi я буду вiрна, хвилину буду я ласкава i покiрна, а зраду потоплю!

Вода ж не держить слiду вiд рана до обiду, так як твоя люба або моя журба!

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(поривчасто простягає їй обидвi руки)

Ну, мир миром!

Поплинем понад виром!

Р у с а л к а

(береться з ним за руки i прудко кружляє)

На виру-вирочку, на жовтому пiсочку, в перловому вiночку зав’юся у таночку!

Ух! Ух!

Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б’ється в береги, аж осока шумить, i пташки зграями зриваються з очеретiв.

В о д я н и к

(Виринає посеред озера. Вiн древнiй сивий дiд, довге волосся i довга бiла борода всумiш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на головi корона iз скойок. Голос глухий, але дужий).

Хто тут бентежить нашi тихi води?

Русалка з своєю парою спиняються i кидаються врозтiч.

Стидайся, дочко! Водянiй царiвнi танки заводити з чужинцем?! Сором!

Р у с а л к а

Вiн, батьку, не чужий. Ти не пiзнав?

Се ж «Той, що греблi рве»!

В о д я н и к

Та знаю, знаю!

Нерiдний вiн, хоч водяного роду.

Зрадлива i лукава в нього вдача.

Навеснi вiн нуртує, грає, рве, зриває з озера вiнок розкiшний, що цiлий рiк викохують русалки, лякає птицю мудру, сторожку, вербi-вдовицi корiнь пiдриває i бiдним сиротятам-потерчатам каганчики водою заливає, псує мої рiвненькi береги i старощам моїм спокiй руйнує.

А влiтку де вiн? Де тодi гасає, коли жадiбне сонце воду п’є iз келиха мого, мов гриф неситий, коли вiд спраги никне очерет, зоставшися на березi сухому, коли, вмираючи, лiлеї клонять до теплої води голiвки в’ялi?

Де вiн тодi?

Пiд час сеї мови «Той, що греблi рве» нишком киває Русалцi, ваблячи її втекти з ним по лiсовому струмку.

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(з укритою насмiшкою)

Тодi я в морi, дiду.

Мене на помiч кличе Океан, щоб не спило i в нього чашу сонце.

Як цар морський покличе – треба слухать.

На те є служба, – сам здоровий знаєш.

В о д я н и к

Еге ж, тодi ти в морi… А менi, якби не помагав мiй друг одвiчний, мiй щирий приятель осiннiй дощик, прийшлось би згинуть з парою!

«Той, що греблi рве» незамiтно ховається в воду.

Р у с а л к а

Татусю! не може пара згинути, бо з пари знов зробиться вода.

В о д я н и к

Яка ти мудра!

Iди на дно! Доволi тут базiкать!

Р у с а л к а

Та зараз, тату! Вже ж його немає.

Я розчешу поплутаний сiкняг.

(Виймає з-за пояса гребiнку з мушлi, чеше прибережне зiлля),

В о д я н и к

Ну, розчеши, я сам люблю порядок.

Чеши, чеши, я тута пiдожду, поки скiнчиш роботу. Та поправ латаття, щоб рiвненько розстелялось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвiт.

Р у с а л к а

Добре, тату.

Водяник вигiдно вкладається в очеретi, очима слiдкуючи роботу Русалчину; очi йому поволi заплющуються.

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(вирнувши, стиха до Русалки)

Сховайся за вербою!

(Русалка ховається, оглядаючись на Водяника).

Поплинемо з тобою ген на розтоки, пiд бистрiї лотоки, зiрвемо греблю рiвну, утопим мельникiвну!

(Хапає Русалку за руку i швидко мчить з нею через озеро. Недалеко вiд другого берега Русалка спиняється i скрикує).

Р у с а л к а

Ой, зачепилася за дуб торiшнiй!

Водяник прокидається, кидається навперейми i перехоплює Русалку.

В о д я н и к

То се ти так?!. Ти, клятий баламуте, ще знатимеш, як зводити русалок!

Поскаржуся я матерi твоїй,

Метелицi Гiрськiй, то начувайся!

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(з реготом)

Поки що буде, я ще нагуляюсь!

Прощай, Русалонько, сповняй коновки!

(Кидається в лiсовий струмок i зникає).

В о д я н и к

(до Русалки)

Iди на дно! Не смiй менi зринати три ночi мiсячнi поверх води!

Р у с а л к а

(пручаючись)

З якого часу тут русалки стали невiльницями в озерi? Я – вiльна!

Я вiльна, як вода!

В о д я н и к

В моїй обладi вода повинна знати береги.

Iди на дно!

Р у с а л к а

Не хочу!

В о д я н и к

А, не хочеш?

Вiддай сюди вiнець перловий!

Р у с а л к а

Нi! то дарував менi морський царенко.

В о д я н и к

Тобi вiнця не прийдеться носити, бо за непослух забере тебе

«Той, що в скалi сидить».

Р у с а л к а

(з жахом)

Нi, любий тату, я буду слухатись!

В о д я н и к

То йди на дно.

Р у с а л к а

(поволi опускаючися в воду)

Я йду, я йду… А бавитися можна з рибалкою?

В о д я н и к

Та вже ж, про мене, бався.

Русалка спустилася в воду по плечi i, жалiбно всмiхаючись, дивиться вгору на батька.

Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю.

Таж вiн тебе занапастив би тiльки, потяг би по колючому ложиську струмочка лiсового, бiле тiло понiвечив та й кинув би самотню десь на безвiддi.

Р у с а л к а

Але ж вiн вродливий!

В о д я н и к

Ти знов своєї?!

Р у с а л к а

Нi, нi, нi! Я йду!

(Поринає).

В о д я н и к

(поглядаючи вгору)

Уже весняне сонце припiкає…

Ху, душно як! Прохолодитись треба.

(Поринає й собi).


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...
error: Вміст захищено!!