Друкувати
Плавав лебідь біля берега. Зігнувши шию, дивився у воду. А назустріч йому — щука. Зупинилась і питає:

— Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає?

— А для чого це тобі знати?

— Та я хотіла б на зиму кудись утекти, а то під льодом задихаюся без свіжого повітря.

— Я на зиму відлітаю до теплих країв та живу там до весни.

— Візьми і мене з собою! — попросила щука.

— Домовились.

Почув їхню розмову рак і каже:

— Можна і мені з вами?

— Добре, якщо дуже хочеш.

Минуло літо, настала осінь. Лебідь і говорить:

— Будьте готові на завтра. Після обіду вилітаємо.

Щука сказала ракові збиратися. Рак подумав, подумав і мовить:

— А як же ми, сестро, будемо жити без їжі? Давай візьмемо з собою харчів.

— І куди ми їх покладемо?

— Давай складемо все на віз та упряжемось у нього.

Рак і щука знайшли воза, поскладали туди харчі та чекають лебедя. Другого дня прилетів лебідь і каже:

— Ну, ви готові? А то я вже лечу!

— Готові, готові, тільки ти, будь ласка, поможи нам віз вести.

— Добре. Чіпляйте мені мотузку за ногу.

Рак прив’язав лебедя за ногу. Свою мотузку взяв у клешні, а щука за третю вчепилася зубами.

— Ну, разом! Рушай!

Рак посунув назад, щука стрілою розігналась у воду, а лебідь підлетів вгору. Обірвались всі три мотузки і віз залишився на тому ж місці, де й стояв.

Хто з них був винен, а хто прав, цього ніхто не знає. Тільки жабки добре насміялись і немало дивувались, чого рак і щука не за своє діло брались.

Рейтинг