Кілометрів тридцять два.
Цим шляхом в «командировки»
Їздить взимку і в жнива
Голова.
Як не мчить він по бруковці
(Чи в один, чи в другий бік) —
Все одно… «в командировці»
Наш колгоспний керівник —
Мандрівник.
— Чом же так? —спитають люди. —
Від села і до села
Доки їздити він буде?.. —
Тут причина не мала!
Є діла!
В нього жінка у Сосновці,
Хата з ганочком нова.
А у нашій у Дубовці
«Привізний» він голова,
Як бува!
Нам привіз його й нарадив
Навесні районний сват.
Довго «пудрив» і «помадив»,
Вихваляв на всякий лад:
«Це вам клад!».
Завагались ми… Та де там! —
Прикрашає, хвалить знов…
Сват узяв авторитетом!
(Вже як спать народ пішов,
«Клад» — пройшов!)
В перші дні до нього збоку,
Щоб селом він не блудив,
Прикріпили діда Фоку,
З ним щоб їздив і ходив,
Скрізь водив.
Доки «клад» нас вивчив трішки
По балансах і з газет,
То засвоїв і доріжки,
І найпершу — не секрет —
У буфет!
На четвертий день потому —
Жінка дзвонить — одзива:
— Приїжджай уже додому!
Що я — дівка чи вдова?
Го-ло-ва!..
«Клад» заскочив у кладовку,
Взяв муки, усівся в «ГАЗ»
І почав… «командировки»:
То до жінки, то до нас!
Так весь час!
Вже побив чотири скати
В тих поїздках до рідні.
А крім того — що й казати! —
Йдуть шоферу трудодні,
Роз’їзні!..
Телефонять у Дубовку:
— Як, поїхав? А куди?
— Та подавсь в командировку,
У Сосновку, як завжди… —
Ті — туди!
А як викличуть Сосновку, —
Мовить жінка їм звідтіль:
— Він одбув в командировку,
У Дубовку, у артіль
Тільки-тіль!.. —
В нас отого «привізного»
Держить сватова рука.
Тільки толку нам од нього,
Як од цапа чи бика
Молока.
Ми зняли б… та є запинка —
З тим до свата й не ходи!
Але кажуть — скоро жінка
Одізве його туди
Назавжди!
Ми відпустим без одмовки,
Хай бере — її права!
А покіль — в «командировки»,
Від Дубовки до Сосновки,
Вибува та прибува
Голова!
