— Кхи!
Жінка про це розказала своєму чоловікові. Чоловік і каже:
— Коли ти будеш іти до криниці по воду і він знову буде кахикати, то закахикай і ти. А коли вже він підійде до тебе і буде проситись на ніч, — пообіцяй. Скажи: «Заходьте, батюшко, сьогодні. Мій чоловік іде з дому на ніч до млина».
От вона йде знову до криниці по воду, а піп уже тут як тут і:
— Акхи!
А жінка, й собі:
— Акхи!
Піп веселою ходою йде до цієї жінки і думає: «Ну от і підбубнить». Підійшов до жінки і почав ото цокотити до неї та дивитись на неї масляними очима.
А жінка й каже:
— Ну, коли ваша охота, батюшко, то заходьте. Чоловік сьогодні їде до млина і повернеться, мабуть, аж післязавтра, — а попові ж того й треба.
Увечері, як уже смеркло, заходить піп до цієї молодиці. Походив сюди-туди, поцокотив до неї і хоче, щоб вона вже гасила світло, мовляв, що ж дорогий час гаяти. А жінка то цим, то тим, та все відтягує, ніби порається по господарству.
А потім вона вже почала збиратися лягати спати, коли це біля порога у дворі почувся голос: «Тпру!»
— Це чоловік приїхав додому і починає розпрягати воли.
— Ой, де ж дітись, що робити? — питає піп у молодиці.
— А ви, батюшко, лізьте під ліжко. А коли чоловік засне, тоді я вас випущу.
Чоловік розпряг воли, поприв’язував, зайшов у хату і каже:
— Ху—у—у, ну його до біса! Так попоносили мене воли! Порвали налигач і віжки, якими були зв’язані мішки на возі. Отам, під ліжком, віжки. Я ось візьму їх, перепочину та знову поїду.
І нахилився, ніби за віжками, під ліжко. Під ліжком й не було віжок, та вони й не потрібні йому були. То він так, щоб витягти звідти попа. Коли нахилився чоловік то ніби здивовано сказав:
— О, а це що таке? А, це ви, батюшко!?
Та й витяг того батю за ноги.
— Ну, — каже чоловік, — з тобою, жінко, я розправлюсь завтра, а з вами, батюшко, зараз.
І почав шукати ножиці, щоб відрізати попові бороду і коси. Піп став перед цим чоловіком навколішки, як у церкві перед іконостасом, і просить:
— Що хочеш дам, тільки не обрізуйте, бо ж це ви відрізуєте від мене священицький сан. А що ж я тоді буду робити? — майже не плаче та просить.
Ну, серце не камінь у того чоловіка. От він і каже:
— У вас, батюшко, грошей багато, а в мене нема — хоч запали. Так ви дайте мені сто карбованців. Це воно буде і ради Христа, і за гріхи. Грошей у вас багато, але більше я з вас не хочу. Ви краще стовчіть до ранку два пуди проса у ступі. Це вам нічого не коштуватиме, — не поспите ніч і все. Коли не дотовчете хоч із миску проса, то відріжу сан, як його звете ви.
Піп дістав сто карбованців, віддав чоловікові, а сам почав товкти. Він докладав всю силу, а нічну норму виконав. Чоловік заставив, щоб піп просіяв на підрешітку, і коли побачив, що зроблено непогано, просяного ряботиння у пшоні немає, він і відпустив того попа.
Тижнів через два чоловік і каже жінці:
— Ану кахикни, як будеш іти до криниці по воду.
Вона так і зробила. Піп якраз був на своєму городі, а вона:
— Акхи!
А піп замість кахикання тільки скоса подивився, бо й досі боліли ноги у нього. А жінка ніби думає, що він не почув, та знову:
— Акхи!
Але піп не кахикав, а лише запитав:
— Що, хіба вже пшоно поїли?
Бачте, то нічого, що сто карбованців проштрафив, бо хіба вони йому важко дістались. А що стовк пшона, так без звички маркутно. Отак ото його провчив чоловік, анахтемського сина. Пам’ятав він залицяння до нових віників.
