Іде і дивиться — що за чудо? Коло дерева прив’язаний чоловік, і кожний, хто проходить повз нього, бере лозину і б’є його. Іван-царевич підходить і питається:
— Що це за чоловік, чого він тут прив’язаний і за що ви його б’єте?
А люди:
— Це в нас такий закон: хто заборгував в казну і до строку не виплатив, то його так карають.
Іван-царевич запитує:
— А скільки заборгував?
— Десять тисяч.
Івану-царевичу стало жаль того чоловіка, і він сказав:
— Одв’яжіть його, я заплачу за нього. А люди кажуть:
— От ми забули тобі сказать: хто за нього заплатить, у того Кощій Безсмертний жінку вкраде.
Іван-царевич подумав, подумав: «У мене жінки нема, що він у мене вкраде», витяг, заплатив гроші і пішов далі.
А той чоловік, як тільки його одв’язали, почав бігти і кричать:
— Стій, Іван-царевич, стій, Іван-царевич! За те, що ти мене викупив, я тобі оддячу.
— Чим же ти мені оддячиш?
А він:
— Я знаю, куди ти їдеш, ти без мене задуманого не зробиш. Ти ідеш шукать наречену, без мене ти її не знайдеш, а я поможу тобі. Дав ти за мене десять тисяч, то купи мені ще й коня, поїдем удвох.
Іван-царевич питає:
— А як же тебе звуть?
— Булат-молодець.
Купив Іван-царевич Булатові коня, сіли вони і поїхали.
А Булат-молодець знав, що в одного царя є дочка красуня і замкнена вона в високій башті на сім замків і на землю зовсім не сходить.
Булат-молодець, як-то раніше була розрив-трава чудодійна, мав ту траву і пішов до царівни попереду, переговорив із царівною, чи вона піде за Івана-царевича, а потім вернувся, узяв траву, усі замки одімкнув, царівну викрав, сіли на коні і почали тікать. Тікали, поки насунула ніч.
На ніч стали відпочивати. Булат-молодець і говорить:
— Я ляжу спочину до півночі, а з півночі ти ляжеш спочивать, а я стерегтиму.
Ще північ не прийшла, як Іван-царевич розбудив Булата-молодця і плаче. Булат-молодець схопивсь:
— Що таке?
— Нема нареченої. Я задрімав, а Кощій Безсмертний прийшов і її вкрав.
— Я говорив, стережи пильно. Це нічия більш робота, як Кощія Безсмертного. Вернімось назад шукати його.
Сіли на коні Іван-царевич і Булат-молодець і поїхали. Їхали, їхали, дивляться — пасеться сила-силенна худоби. Питається Іван-царевич Булата-молодця:
— Чия це худоба?
Булат-молодець відповідає:
— Це худоба Кощія Безсмертного.
А Булат-молодець усе знав: у тому табуні була одна коза, котру царівна доїла і її молоком умивалась.
Взяли Іван-царевич і Булат-молодець та й убили Кощієвих пастухів, вдяглись у їхню одежу і погнали худобу до Кощія Безсмертного. Тільки пригнали, вискочила царівнина служанка, здоїла козу і понесла молоко царівні умиватися. Коли служанка доїла козу, Булат-молодець узяв і укинув у дійницю перстень, який подарувала Івану-царевичу царівна.
Приносить та служанка молоко і говорить царівні:
— Щось наші пастухи вже сьогодні веселі, стали зо мною шуткувати і вкинули в молоко перстень.
Царівна наче здогадалась і закричала:
— Дай сюди молоко, я сама проціджу!
Процідила, як глянула, а то перстень той, що вона подарувала Івану-царевичу.
— Біжи, — сказала вона служниці, — і поклич їх сюди!
«Пастухи» прийшли, царівна їх впізнала і стала питать:
— Як ви сюди забрели?
— Тебе шукали. Як бачиш, і під землею найдем. А де ж Кощій?
— Десь полетів по світу.
Вони її просять:
— Як він прилетить, випитай у його гарненько, де його смерть.
Царівна каже:
— Добре. Пристану до нього гарненько, все випитаю.
Як прилетів Кощій Безсмертний, царівна стала його випитувати.
— Який ти сильний, нікого не боїшся, де ж твоя смерть?
А Кощій відповідає:
— Ніхто ще в світі мою смерть не находив і не найде, ніхто мене не вб’є. А смерть моя на морі-океані, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під тим дубом скриня, а в тій скрині заєць, у зайці качка, а в качці яйце, у тому яйці моя смерть.
На другий день приїхав Іван-царевич і Булат-молодець, а царівна й розказала їм, де Кощієва смерть. Сіли вони на добрих коней і поїхали шукать Кощієву смерть. Їхали вони, їхали, поїли весь харч, заголодували. Дивляться — біжить собака. Булат-молодець і каже:
— Уб’ю цю собаку, та з’їмо її.
А собака просить людським голосом:
— Не вбивай мене, добрий молодець, я тобі в пригоді стану.
Їдуть далі, на дереві сидить орлиця. Булат-молодець каже:
— Уб’ю я цю орлицю, з’їмо її.
Орлиця йому:
— Не вбивай мене, добрий молодець, я тобі в пригоді стану.
Дійшли до самого берега, на березі лізе рак. Булат-молодець говорить:
— Давай хоч цього рака з’їмо.
Рак йому:
— Не їжте мене, добрі молодці, з мене толку мало, а лучче я вам у великій пригоді стану.
Покинули вони й рака. Дивляться — пливуть рибалки. Булат-молодець почав гукати: «Перевезіть нас на острів!»
Рибалки взяли їх обох і перевезли.
Ідуть Іван-царевич і Булат-молодець по острову і бачать — недалеко росте міцний дуб. Булат-молодець схопив і одним махом вирвав дуб із корінням.
Глянув, а внизу скриня. Булат-молодець дістав скриню, зірвав віко, а зі скринці вискочив заєць і побіг. Іван-царевич як крикне:
— От коб це була собака, вона б зловила зайця.
Не встиг крикнуть, коли та сама собака, що вони її не вбили, вже спіймала і несе в зубах зайця.
Булат-молодець схопив, розірвав зайця, а з зайця вилетіла качка і полетіла під небеса.
Іван-царевич каже:
— От якби оце була та орлиця…
Дивляться — а орлиця вже несе качку.
Булат-молодець схопив її, розірвав надвоє, а з качки вилетіло яйце і покотилося в море.
Іван-царевич говорить:
— От щоб був той рак, ми б дістали яйце з моря.
Глянули — а той рак уже котить яйце.
Схопив Булат-молодець яйце, поклав у кишеню, і стали вони знов рибалок гукать, щоб перевезти їх до берега. Ті перевезли.
Сіли вони на коней і поскакали до Кощієвої хати. Приходять, а Кощій якраз дома походжає і хвалиться своєю силою синові.
А ці підкралися та:
— Ти, хвалько, думав, що твою смерть ніхто не знайде?! Та тільки цок! Тим яйцем Кощієві по лобі, а він перекинувся і здох.
Забрали вони царівну і давай тікать. Їхали вони, їхали, поки застала їх ніч. Булат-молодець говорить царевичу:
— Лягайте ви спочиньте, а я стерегтиму.
Вже хилило так до півночі, прилітають три голубки. Вдарились об землю, поробились красунями (а то були Кощієві сестри) і почали говорить:
— Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали невісточку царівну, не буде і вам добра: як приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися цареві своїм добрим конем, котрим він усе їздив, кінь вирветься і вб’є Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той по коліна кам’яним зробиться.
Сказали, перевернулись знов голубками і полетіли.
Іван-царевич і Булат-молодець рано встали і рушили в дальню дорогу. Їхали-їхали, поки не застала їх темна ніч. На другу ніч Булат-молодець каже:
— Лягайте спочивать, я знову стерегти буду.
І знов, як опівночі, прилітають ті самі три голубки. Вдарились об землю, поробились красунями і говорять:
— Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали нашу невісточку, не буде і вам добра. Приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися цареві своєю коровою, з котрої змалечку молоко їв, корова вирветься і заколе Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той по пояс кам’яним стане.
Сказали, перекинулись голубками і полетіли.
На третій ранок Іван-царевич і Булат-молодець знов їдуть далі. Захопила їх і третя ніч. Булат-молодець каже:
— Лягайте спочивать, а я стерегтиму.
Знов так, як опівночі, прилітають ті самі три голубки. Ударились об землю, зробились красунями і говорять:
— Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали нашу невісточку, не буде і вам добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися цареві своєю собачкою, з котрою все змалечку гуляв, собачка сказиться і порве Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той весь кам’яним стане.
На четвертий день вони вже вдома. Спершу Іван-царевич хоче похвалитися цареві своїм конем:
— Давай я покажу тобі свого коня, на якому я змалечку їздив.
Вивели коня, кінь як скоче, аркан порвав і прямо на Івана-царевича. А Булат-молодець як побачив, вихопив шаблю і зарубав коня. Врятував Івана-царевича від вірної смерті — задавив би кінь.
Іван-царевич не зна, що той порятував, і дуже розсердився на Булата-молодця.
Другого дня Іван-царевич хоче цареві похвалитися своєю коровою, яка змалечку давала йому молоко. Корова порвала аркан, заревіла і наставила роги прямо на Івана-царевича.
Булат-молодець вихопив шаблю, зарубав і корову.
Ще більше розсердився Іван-царевич, насилу його царівна вгамувала.
На третій день хоче Іван-царевич похвалитися цареві своєю собакою.
Вивели собаку, а вона вирвалась і роззявила пащу прямо на Івана-царевича.
Булат-молодець вихопив шаблю і перерубав надвоє собаку.
Іван-царевич розлютився, вирвався від своєї царівни і закричав:
— Наказую стратити Булата-молодця! А Булат-молодець і говорить:
— Чим ти маєш мене карати, лучче я сам помру, стій — розкажу тобі всю правду. Як ви перву ніч спочивали, а я стеріг вас, налетіли голубками Кощієві сестри і сказали: «За те, що ви убили нашого брата і забрали нашу невісточку, не буде вам добра: як тільки схоче Іван-царевич дома похвалитися своїм конем, кінь одірветься і уб’є його…»
Тільки те вимовив Булат-молодець, і зразу зробивсь по коліна кам’яним. А сам далі продовжує:
— На другу ніч, як ви спочивали, а я стеріг вас, ті Кощієві сестри знов прилетіли і сказали: «Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали нашу невісточку, не буде і вам добра: як тільки схоче Іван-царевич дома цареві похвалитися своєю коровою, від якої змалечку молоко пив, корова одірветься і заколе його…»
Тільки те промовив і враз став по пояс кам’яним. Побачила те царівна і почала гірко плакати, а Іван-царевич закричав:
— Буде, буде, я тобі все прощаю! А Булат-молодець говорить:
— Що мені за користь жити тепер по пояс кам’яним, лучче я все розкажу.
І продовжує:
— На третю ніч, коли ви спочивали, а я стеріг вас, знову прилетіли ті Кощієві сестри і сказали: «Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали нашу невісточку, не буде і вам добра: як схоче дома Іван-царевич похвалитися цареві своєю собачкою, собака сказиться і порве його…» — Тільки те промовив і враз закам’янів весь, нема Булата-молодця.
Тужили-тужили, плакали-плакали Іван-царевич з царівною за Булатом-молодцем, ну, що робить? Нема вже його.
Живуть рік, живуть другий. Народилось у них двоє дітей. Одного разу приходить Іван-царевич до закам’янілого Булата-молоця і починає плакать. А камінь говорить:
— Що ти коло мене заводиш? Мені й так тяжко, а ти ще коло мене плачеш. Якщо тобі мене жалко, скажи тільки по правді, якщо хочеш, щоб я ожив, я тобі скажу ліки.
Іван-царевич говорить:
— Скажи, усе зроблю!
Камінь йому:
— Іди заріж своїх дітей і кров’ю мене помаж, я враз оживу. Іван-царевич, щоб царівна не знала, порізав дітей, помазав кров’ю камінь і, як тільки помазав, з того каменя ожив Булат-молодець і вийшов такий, як і раніше був.
Покликав Іван-царевич царівну і стали радіти. А Іван-царевич і радіє і печалиться — нема ж дітей, порізав. Що ж буде, як царівна взнає?
А Булат-молодець вгадав, що дума Іван-царевич, та й каже:
— Не журись, Іван-царевич, підем, і побачите ваших діток.
Іван-царевич завмер од страху, дума: «Що ж то буде — діти неживі?»
Царівна побігла попереду, а Іван-царевич з Булатом-молодцем позаду ідуть.
Тільки одчинили двері, а діти гойдаються в люльках живі-здорові, як нічого їм і не було.
Так царівна і не взнала, якими ліками Іван-царевич оживив Булата-молодця.
Всі раділи, веселились, гуляли, мед-вино кружляли. І я там сидів, горілку пив, по вусах текла, а в роті не була.
