Іван Нечуй Левицький цікаві факти з життя
Іван Нечуй-Левицький — цей вічно нежонатий відлюдник нашої літератури — завжди був постаттю загадковою. 1927-го Валер”ян Підмогильний цю загадку намагався розгадати за допомогою фройдівського психоаналізу. Виходило, що класик любив квіти, а отже, мав несвідомий сексуальний потяг до матері, а батька боявся. От і псевдонім собі вигадав — Нечуй, щоб отець Семен не чув про сина-письменника.
Цікаві фактиз життя Іван Нечуй Левицький (цікава інформація)
І.Нечуй-Левицький належить до числа письменників, творчість яких упродовж п’ятдесяти років «працювала» на звільнення народу з-під духовного та національного ярма.
І. Левицький – громадянин сформувався раніше, ніж І.Нечуй-Левицький – письменник. Літературну діяльність він почав у 30 років, коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо, коли дума про народ, драматизм його долі цілком полонили його чуйне серце.
У дитинстві значний вплив на Івана справила його нянька, баба Мотря. Його батьки жили спершу у тісному приміщенні, і діти спали на кухні, разом з нянькою. Та знала безліч пісень і казок, водила малого з собою по весіллях і хрестинах.
Музей садиба Івана Нечуя Левицького у Стеблеві
В його хаті, згадував один знайомий драматург, інколи було чути якесь клацання. Виявляється, господар полював на мишей: нерідко, під час посиденьок з друзями він підстрибував на стільці з криком ”Є!”, у відповідь на звуки мишоловки. Про нього ходили справжнісінькі анекдоти: оскільки журнали письменник читав не регулярно, а цілим комплектом наприкінці року, потім переказував усім старі новини з тих журналів, щоразу дивуючись: «Ах, як шкода, що такий-то помер, добрий був чоловік!» Хоча той пішов з життя ще рік тому…
Любов’ю до літератури І.С.Нечуй-Левицький завдячує батьку – той не любив хазяйнувати, а був затятим книголюбом-читальником. Семен Левицький був прогресивним священником, читав проповіді українською мовою, збирав народні пісня та обряди. Мав удома багато праць з історії України, зокрема, рукописних. Через батька Іван познайомився зокрема із творістю Шевченка.
Іван Нечуй-Левицький з учасниками «Київської громади», 1873 р
Нечуй-Левицький віддавав чимало сил створенню популярних брошур для народу, котрі розповіли б «простому», «неосвіченому» читачеві про найяскравіші сторінки національної історії («Татари і литва на Україні», «Перші київські князі», «Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина», «Українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький» тощо). Популярна в 70-ті роки ХIХ ст. львівська газета «Правда», високо оцінюючи художній та науковий рівень цих праць, відзначала: «От тут можна навчитися, як належить писати історичні книжечки для народу, щоб вони не були ні родоводом рюриковських князів, ні томливим описанням всіляких битв і пригод козацьких».
Коли малий Іван вчився ще в першому класі семінарії, під час контрактового ярмарку в Києві він побачив на вітрині французькі книжки. Першу з них (“Кривий біс” Лесажа) прочитав зі словником, а надалі всі гроші, що давав батько на гостинці, витрачав на книжки, написані французькою мовою. Так в бібліотеці майбутнього письменника з’явилися “Дон-Кіхот”, твори Шатобріана та Е.Сю. Особливо пишався Іван ілюстрованою “Божественною комедією” Данте.
Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя “Думи про Нечуя”, яку дуже любив.
І. С. Нечуй-Левицький часто згадував, за яких умов він вирішив стати українським письменником. Професори Київської духовної академії, де він учився, не визнавали української мови й літератури. Один з них навіть висловився на лекції:- В інтересах держави добре було б спалити українську літературу. Це й підштовхнуло Івана Семеновича взятися за перо. Писав таємно від своїх товаришів студентів, з якими жив на одній квартирі. Навіть батькам не признавався, що став літератором.
Письменник був духовно багатою особистістю, добре розумівся на різних видах мистецтва, захоплювався ними.
Упродовж 1899-1914 рр. Іван Нечуй-Левицький надрукував восьмитомне видання своїх творів. Він також разом з І. Пулюєм завершив задуманий Т. Шевченком і здійснюваний П. Кулішем перший переклад Святого Письма українською мовою.
Самотній, у голоді та холоді, І. Нечуй-Левицький помер у 1918 р., на 80-му році життя, у будинку для престарілих. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Нечуй-Левицький дивував киян своєю пунктуальністю: за його розпорядком можна було звіряти годинники. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Спиртного не пив зовсім. Суперечок не любив: хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.
Один драматург згадував, як читав свою п”єсу в домі Нечуя. Той слухав, а потім у хаті щось клацало й він підстрибував на стільці з криком “Є!” Виявляється, то клацала мишоловка — господар полював на мишей.
Про нього ходили анекдоти: що журнали читав не регулярно, а весь комплект наприкінці року, і потім переказував усім старі новини з тих журналів. Казав: “Ах, як шкода, що такий-то помер, добрий був чоловік!”. А той пішов з життя ще рік тому, про нього вже й думати всі забули.
Казали, що в нього бабський характер — недарма ж йому так добре вдалося описати Кайдашиху, бабу Параску та бабу Палажку. У селах над Россю й досі хваляться тим, що прототипи для своїх знаменитих бабів Нечуй знаходив саме тут, і кожне село хвалиться саме своєю першістю. Він вірив, що “в кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога, і отой Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота”.
Іван Нечуй Левицький популярні твори
- Іван Нечуй Левицький – Кайдашева сім’я повість
- Іван Нечуй Левицький – Микола Джеря повість
- Іван Нечуй Левицький – Баба Параска та баба Палажка
Біографії
- Іван Нечуй Левицький біографія
- Іван Нечуй Левицький цікаві фактиз життя
- Іван Нечуй Левицький Хронологічна таблиця
